9. На моєму боці

Якщо я думала, що уроки вокалу стануть для мене найлегшим випробуванням, то дуже сильно помилялася. Якщо зранку мене дратувала Кейт, то тепер цю роль взяв на себе Ерік. Тільки-но я починаю співати, йому одразу ж щось не подобається. Емма лише усміхається і знизує плечима, а я розумію, що такими темпами скоро у гурту залишиться лише один вокаліст. 

– Еріку, ти знущаєшся? – все ж таки не витримую і кричу на цього ідіота. – Ти не даєш мені заспівати навіть перший куплет! 

– Поки ти не зробиш усе правильно, до приспіву ми не дійдемо! – відрізає і дивиться на мене так, наче я повна ідіотка. – Думаю, що варто зробити перерву. Скоро повернуся! 

Хлопець кладе гітару на крісло, а сам швидко покидає кімнату. Я ж сердито дивлюся йому вслід і розумію, що друзями ми точно ніколи не станемо. 

– Лілі, не ображайся на нього, – Емма стає поряд і кладе свою руку мені на плече. – Ерік не в захваті від твоєї появи, але він не ідіот. Твій голос неймовірний, і я впевнена, що вже через місяць ти зможеш ідеально ним володіти. 

– Ага, якщо до того часу я не приб’ю цього ідіота! – бурчу і сідаю на диван. Живіт бурчить від голоду, і дуже сильно хочеться десь прилягти. Болить усе тіло після ранкових тренувань. 

– У тебе круто виходить, мала, – вирішує підтримати мене ще й Колін. – Якщо хочеш, то ми з Еммою дамо тобі кілька порад, а тобі залишиться репетирувати у вільний час. Коли ти зробиш усе ідеально, в Еріка не залишиться причин, щоб ненавидіти тебе. 

– Він знайде нову причину, – зітхаю і знову підводжуся на ноги. – То що ви хочете мені порадити? Я слухаю! 

Поки Ерік десь гуляє, я уважно слухаю усі настанови Емми й навіть намагаюся дещо записати. Вже скоро розумію, що їхня допомога дійсно дорого коштує, і сподіваюся, що до наступного нашого уроку мої вокальні вміння підуть вгору. 

Коли ж Ерік знову повертається, я з усіх сил намагаюся зробити все правильно. Мені навіть вдається дістатися приспіву, але тут хлопець знову вмикає свій жахливий характер. 

Минає ще дві години мого персонального жаху, і лише тоді мене відпускають на зустріч зі стилістом. Нічого хорошого я уже не чекаю, тому готуюся до найгіршого. Якщо зараз мене потягнуть магазинами – просто втрачу свідомість. І це не жарт. 

Кабінет стиліста знаходиться на тому ж поверсі, але в кінці коридору. Мене зустрічає доволі молода дівчина із платиновим волоссям і блакитними очима. Дівчину звати Роксі, і перше, що вона робить, коли бачить мене – кривиться. 

– Стиль у тебе – відстій. Не ображайся, подруго, – прямо заявляє, а мені хочеться закотити до неба очі. Ну хто б сумнівався, що так і буде?

Сама Роксі одягнена у яскраво-червоний комбінезон і в кросівках на товстенній підошві. Блін. Я б таке в житті не одягнула. 

– Давай так. Я підберу для тебе усе необхідне, і завтра поїдемо на примірку. Просто зараз у тебе такий вигляд, наче ти готова втратити свідомість, – дівчина усміхається, а мені хочеться її розцілувати. – Заганяли тебе в перший день? 

– Не те слово, – бурчу, і разом з тим бурчить мій живіт. 

– Тоді я тебе відпускаю. Але завтра милосердя не чекай! – кричить на прощання, а я уже однією ногою в коридорі. 

Згадую, що на першому поверсі є кафе, і вирішую піти туди, щоб поїсти. Зараз мені абсолютно байдуже на те, що там говорила Кейт про мою дієту. Я поїм чогось смачненького, і байдуже, що завтра мене знову чекатиме п’ятдесят присідань. 

Поки очікую, коли ж приїде ліфт, до мене приєднується Девід. Напевно, це єдина людина в цій країні, яку я рада бачити. Принаймні поки що. 

– Як ти? Сильно тебе загнали? – запитує і зацікавлено мене розглядає. Невже реально думає, що я можу змінитися всього за один день? 

– Все це схоже на пекло. Навіть не знаю, де я стільки нагрішила, – вивалюю усе, що накипіло, і лише тоді розумію, кому усе це сказала. – Ой, вибачте. 

– Все гаразд, – Девід усміхається, і це тішить. Я не повинна жалітися, особливо йому. – Якщо усі твої справи на сьогодні завершилися, тоді ми можемо пообідати разом. Ти не проти? 

– Ну… – у компанії Девіда я буду змушена дотримуватися дієти, і це зовсім не тішить. Але відмовити йому не можу. Все ж таки він той, хто дав мені цей шанс. – Ні, не проти. 

Ми разом заходимо в ліфт і спускаємось на підземну стоянку. Прямую за Девідом до його автомобіля, і мені здається, що такий солідний чоловік повинен їздити з власним водієм. Та коли бачу чорну спортивну машину, заледве стримуюсь, щоб не фиркнути вголос. 

– Bugatti? – здивовано перепитую. 

– Не очікувала? – Девід усміхається і відчиняє для мене пасажирські двері. – Не люблю їздити з водієм. Самому за кермом набагато комфортніше. 

Сідаю у низький салон й одразу ж згадую, як їхала сьогодні у компанії Еріка. Тут майже все так само, хіба що компанія набагато приємніша. 

– Ось, це твій новий телефон і номер, відповідно, – Девід сідає поряд і кладе мені на коліна упаковку з новеньким iPhone. – У ньому є номери усіх учасників гурту, Кейт, Роксі, Шерон і мій, відповідно. 

– Ви реально думаєте, що я буду телефонувати комусь із них? – розгублено дивлюся на Девіда. Чоловік спокійно виїжджає зі стоянки та вливається у потік інших автомобілів.