6. Перші зрушення

Доводиться швидко бігти у свою кімнату, щоб переодягнутися і відмити шкіру від залишків піци. Для поїздки в офіс обираю легку сукню з дрібними квітами світлого кольору і босоніжки на плоскій підошві. Волосся залишаю розпущеним і трішки підфарбовую губи. 

Коли спускаюся на перший поверх, хлопці уже мене чекають. Бен зацікавлено розглядає з голови до ніг і чомусь усміхається. Невже я вибрала погане вбрання? Але часу на те, щоб переодягнутися, немає, тому доводиться йти за хлопцями на вулицю. 

Біля входу уже чекає чорний мікроавтобус, а біля нього – двоє кремезних охоронців. Лише зараз помічаю, що поряд з нами немає Еріка. Саме в цей час поряд пролітає яскраво-червоний спортивний автомобіль і зникає за воротами. 

– Схоже, Ерік вирішив їхати окремо, – хмикає Ітан і першим сідає в автомобіль. 

– Чому тоді я не можу їхати на своїй тачці? – сердито бурчить Бен і також залізає в мікроавтобус. 

Остін кивком голови дає зрозуміти, щоб я заходила першою, і доводиться так і зробити. У салоні багато вільних місць, тому сідаю спереду, і поряд одразу ж опиняється Бен. І чому я не сумнівалася, що так і буде? 

Останнім заходить Остін, а охоронці розміщуються спереду. Автомобіль виїздить на дорогу, і ворота за нашими спинами зачиняються. Мені трохи страшно, адже скоро доведеться показати усім, на що я здатна. Особливо мене лякає перспектива співати в дуеті з дивним Еріком. Бррр, мороз шкірою від його холодності. 

– Що таке? Ти так сильно поринула в роздуми, що навіть не чула мого запитання, – голос Бена повертає мене в реальність. 

– Вибач. Що ти запитував? – натягнуто усміхаюся, адже не хочу втрачати тоненьку ниточку нашого взаєморозуміння. 

– Запитував, чи готова ти втерти носа нашому вокалісту, – підморгує мені Бен. – Мені уже не терпиться побачити, на що ти здатна. 

– Якщо Девід її обрав, отже, Лілі дійсно крута, – впевнено заявляє Ітан із заднього сидіння. – Він не обирає невдах. І це факт. 

– Ну дякую, – хмикаю. – Зроблю усе, щоб ви не були розчаровані. 

– Я вірю у тебе, мала, – Бен знову кладе свою руку мені на плече, але, коли мій погляд зустрічається з його, швидко її прибирає. – Я ж просто підтримати тебе хотів. 

– Попустись, ідіоте! – регоче на весь салон Ітан, а Бен хмуриться. 

Лише Остін сидить мовчки та з заплющеними очима. У нього на голові величезні навушники й, схоже, йому абсолютно байдуже, що відбувається навколо. 

Коли автомобіль їде поміж високих і скляних хмарочосів, я не можу приховати свого захвату. Поглядаю за усім з відкритим ротом, і байдуже, що зараз я схожа на повну ідіотку. Коли бачу вивіску “The Best Music”, моє серце завмирає. Отже, саме це і є офіс музичної компанії. Біля входу з десяток дівчат із плакатами гурту. Вони щось вигукують і, схоже, чекають на своїх музикантів. 

Але автомобіль не зупиняється біля центрального входу, а заїздить на підземну стоянку, де працюють охоронці. 

– А як же ваші фанатки? Вони часто тут стоять? – запитую у Бена. 

– Ті, що біля входу? – хлопець дивиться на мене здивовано. – З ними наш менеджер спілкується. Це його робота. 

Дивно… Я-то думала, що фанати – це ті люди, що роблять гурт популярним. Чому ж тоді ці хлопці так зневажливо ставляться до них? 

Ми усі разом заходимо в ліфт, який піднімає нас на найвищий поверх. Схоже, саме там засідає Девід, у хмарах, якщо можна так сказати. 

Коли ми виходимо на потрібному поверсі, я бачу, як до нас поспішає доволі молода дівчина з кучерявим світлим волоссям. У неї в руках товстий записник, і я одразу здогадуюсь, що це і є менеджер гурту. 

– Ви чому так довго? Ерік уже давно тут! – невдоволено говорить і, коли наші погляди зустрічаються, хмуриться. – То ти і є Лілі? 

– Привіт! – усміхаюся і простягаю їй свою руку. – Так, це я. А ти? 

– Мері Войс, менеджер гурту, – не надто привітно відповідає. – Вирішую усі найважливіші питання хлопців. 

– Мері, мала! Збігай за кавою! Ти ж знаєш, яку я люблю! – перебиває її Бен, і я розумію, що ця дівчина тут для того, щоб виконувати забаганки хлопців. 

– Уже біжу, – мило усміхається Бену й, оминувши нас, застрибає у ліфт. 

– А наша Мері все ще пускає на тебе слинки, – сміється Ітан і кладе свою руку на плече друга. – Не набридло мучити малу? 

– Це її проблеми, – кривиться Бен. – Я одразу дав зрозуміти, що стосунки – це не моє. Хіба що моєю подружкою станеш ти, Лілі. 

Хлопець мені підморгує, а я миттєво виставляю перед собою руки. 

– Дякую, але я тут також не для цього. 

– Чому це ви всі тут? – двері одного з кабінетів відчиняються, і в коридор виходить Шерон. – Негайно у кабінет! 

Доводиться йти за хлопцями, і я відчуваю, як шкірою повзають неприємні мурахи. Найважче попереду, і я знаю, що тільки-но переступлю поріг цього кабінету, потрібно буде щомиті доводити, що я тут не просто так. 

Опинившись у кабінеті, мій погляд одразу ж зупиняється на панорамних вікнах, що займають усю стіну. За ними все місто як на долоні, і складається враження, що ми десь високо у хмарах.