5. Перша спроба

– Оу, схоже, нашого принца образили! – регоче Бен, а Ітан плескає його по спині, таким чином підтримуючи. 

Лише Остін продовжує сидіти в телефоні, і складається враження, що йому абсолютно байдуже на все, що відбувається навколо. 

– Лілі, думаю, що тобі варто трохи відпочити, а пізніше ми всі зустрінемось у студії. Хочу обговорити наші подальші дії, а також послухати твій голос, – стримано говорить Девід, хоча я бачу, що він все ще злий. 

– Ходімо. Покажу твою кімнату, – Шерон кладе свою руку мені на плече, але спокійніше від цього жесту не стає. Я лише киваю і йду за нею. 

Гарні сходи приводять нас на другий поверх, де доволі багато дверей. На щастя, мої найперші, отже, помилитися не вийде. Моя кімната наче з казкової історії. Величезне ліжко з балдахіном, на якому можна провести решту свого життя. Письмовий стіл, стілець, м’яке крісло з пледом і балкон. На останньому я просто залипаю і, не втримавшись, іду туди. 

Балкон доволі просторий, і звідси відкривається неймовірний вигляд на океан. Вдихаю солоне повітря і не можу відвести погляду від цієї краси. 

Але якоїсь миті відчуваю неприємний холодок у районі спини та озираюся. Зовсім поряд у плетеному кріслі сидить Ерік з гітарою у руках. Лише зараз помічаю, що двері з його кімнати також ведуть на цей балкон. Отже, ми сусіди, і доведеться якось ділити це місце. 

– Ну як тобі? – до нас приєднується Шерон, але, помітивши Еріка, замовкає. 

– Тут чудово, – швидко відповідаю і повертаюся у кімнату. Знаходитися під прямим поглядом цього хлопця доволі неприємно, але я розумію, що втікати – не вихід. 

– Можеш відпочити, речі розкласти. Хоча найближчим часом тебе чекає шопінг зі стилістом гурту. Свій образ доведеться змінювати, – пояснює Шерон. – Та це згодом. Зустрінемось в офісі трохи пізніше. 

Жінка усміхається і залишає мене саму. Спати не хочеться, тому я просто сідаю на ліжко і через скло спостерігаю за Еріком. На щастя, він мене не бачить, а продовжує щось награвати на своїй гітарі. Борюся з бажанням повернутись на балкон і все ж таки заговорити з ним, але розумію, що знайти підхід до цього хлопця буде дуже важко. 

Саме тому йду в душ, щоб освіжитися після перельоту, одягаю джинсові шорти та футболку, а волосся збираю у хвіст. Живіт буркоче, і я розумію, що було б добре перекусити. Саме тому набираюся сміливості та виходжу в коридор. 

Еріка на балконі уже немає, отже, він може бути внизу. І це мене не тішить. На щастя, у вітальні порожньо, лише жахливий безлад говорить про те, що недавно тут засідали свині. 

Відчувши себе трохи впевненіше, іду на кухню і видихаю з полегшенням, коли бачу, що там порожньо. Беру з холодильника пляшку з водою і роблю кілька ковтків. 

– Привіт, подружко! – чоловічий голос за спиною змушує мене подавитись, і тепер я не можу відкашлятись. 

Зате Бену весело, адже він сідає на високий стілець і регоче, наче ненормальний. Хоча в його адекватності я дуже сильно сумніваюся. 

– Навіщо так лякати? – ставлю пляшку назад у холодильник і розглядаю, що можна перекусити. На жаль, всередині, крім пива і води, нічого немає. – Ви що, з голоду тут помираєте? 

– Для нас готує Емілія, до речі, сьогодні ввечері має бути тут, – Бен нарешті заспокоюється і тепер дивиться на мене так, наче я експонат у музеї. 

– Круто! А що робити до цього часу? – бурчу, тому що через голод стаю злою. 

– Якщо хочеш, можу піцу замовити, – усміхається Бен. 

– Піцу? – одразу ж усміхаюся. – Було б круто. Дякую тобі. 

Бен лише хмикає і дістає з кишені шортів смартфон відомої фірми. Кілька хвилин – і замовлення прийнято. 

– Ну ось, я як справжній принц не дав тобі померти з голоду, – весело відповідає. – Не розкажеш, як тут опинилася? Ти іноземка? 

– Так, я з України, – відповідаю. Коли цей хлопець не поводиться як мудак, то може бути доволі милим. – Девід побачив мене на конкурсі та запросив сюди. Я погодилася. 

– Круто. У мене немає знайомих у цій країні. Сподіваюся, що наш гурт популярний там, – зацікавлено питає. 

– Моя молодша сестра в захваті від вас, – хмикаю, згадавши, що уся її кімната заклеєна постерами гурту. – Це про щось говорить. 

– Круто. До речі, ми так і не познайомилися, я Бен. Та можеш називати мене просто красунчиком. 

– Нехай краще буде Бен, – усміхаюся. – А я Ліля, але можеш називати мене Лілі. Так мене Девід називає. 

– Як скажеш, Лілі, – відповідає. 

Через кілька хвилин привозять піцу, і Бен іде до дверей, щоб її забрати. Я ж залишаюся сама і з радістю усвідомлюю, що з одним хлопцем контакт налагоджено. Залишилося троє… 

Коли на кухню заходить Остін, то бачить мене і здивовано завмирає. Я вперше бачу його так близько і лише зараз розумію, наскільки чорні у нього очі. А може, це контактні лінзи? 

Схоже, хлопець не очікував мене тут побачити, тому швидко розвертається, щоб йти геть. Але я не можу втратити такого шансу, тому, зістрибнувши з крісла, підбігаю до нього. 

– Привіт, я Лілі, – мило усміхаюся, але розумію, що мої слова не справили на хлопця жодного враження. Він продовжує нервово переминатися з ноги на ногу, і це трохи дратує. Можливо, у нього не всі вдома…