– Я вдома! – голосно повідомляю про свій прихід і відчуваю, як серце б’ється десь у горлі. Навіть долоні пітніють і стає важко дихати. Так страшно мені ще ніколи не було.
– А де це ти була така гарна? – з кімнати виходить мама і зацікавлено мене розглядає. – На побаченні?
– Ні, – коротко відповідаю. При згадці про Стаса знову починає розростатися відчуття провини.
– З тобою усе добре? Виглядаєш напруженою, – мама прискіпливо мене розглядає, а я розумію, що приховати щось від неї – просто неможливо.
– Оля вдома? Мені поговорити з вами треба, – відповідаю.
Мама киває і йде в кімнату кликати сестру. Я бачу, що вона здивована і розгублена. Напевно, уже вигадала собі казна-що, але я впевнена, що жоден з її варіантів не відповідатиме дійсності. Подібного вона точно не очікує.
– Що відбувається? – на кухню слідом за мамою заходить Оля, і за її невдоволеним обличчям я розумію, що, скоріш за все, відірвала її від улюблених соціальних мереж.
– Сідайте, розмова дійсно важлива, – відповідаю і залишаюся стояти біля раковини. Сама сідати не наважуюся, тому що стоячи якось спокійніше.
– Доню, ти мене лякаєш, – хмуриться мама. – Не тягни, а то у мене інфаркт станеться.
– Мамо, це хороші новини, – з усмішкою відповідаю. – Мене запросили співати у відомому гурті.
– Ого! – першою оживає Оля. – І що за гурт?
– “Colors of the sky”, – відповідаю.
– Що? – здивовано перепитує. – Це ж нереально, сестричко. Ці хлопці мегапопулярні в Америці, а до чого тут ти?
– Річ у тім, що мені доведеться летіти в Лос-Анджелес, – напружено відповідаю. – Продюсер хоче, щоб я стала вокалістом цього гурту.
– Це неможливо! – холодно відрізає мама, і я відчуваю, як серце падає кудись донизу. Схоже, по-хорошому не вийде домовитись. – Тобі навчатися треба! Я не відпущу тебе на інший кінець світу саму!
– Мамо, це ж “Colors of the sky”! Такий шанс дається раз у житті! – стає на мій захист Оля, і це тішить. – Якщо Лілька його профукає, то буде злитись на себе усе життя!
– Я не хочу це обговорювати! – знову відповідає мама. – Як я буду жити, знаючи, що ти так далеко? А якщо тобі буде там погано? Ти ж сама-самісінька залишишся…
– Мамо, я розумію твої почуття, – відповідаю і сідаю поряд з нею на диван. – Але Оля має рацію. Такого шансу більше не буде. Якщо я відмовлюсь, то не зможу пробачити собі це до кінця життя.
– А якщо я тебе відпущу, то собі не пробачу, – мама зітхає і міцно мене обіймає. Я не поспішаю говорити, що усе для себе вирішила. Можливо, ще не все втрачено і вона все ж таки зрозуміє мій вибір.
– Якщо тобі стане спокійніше, то я запрошу до нас продюсера. Він сам усе тобі розповість, – з надією дивлюся на неї.
– Добре, – киває не надто впевнено. – Я вислухаю його, а тоді прийму рішення.
Не втримавшись, міцно обіймаю маму і цілую. А тоді біжу у свою кімнату, щоб зателефонувати Девіду. Чоловік піднімає слухавку після першого ж гудка, і мені здається, що він тільки й чекав, коли я зателефоную.
Швидко переказую йому про розмову з мамою, і він погоджується приїхати протягом години. За цей час я встигаю переодягнутися у джинси та футболку, але змити макіяж не наважуюся.
Коли на всю квартиру лунає дверний дзвінок, разом з ним моє серце гупає як навіжене. Вистрибую у коридор і бачу, що мама уже відчиняє двері. На порозі стоїть Девід з чорною текою в одній руці та букетом червоних троянд в іншій.
– Доброго вечора! Це вам, – з усмішкою передає квіти розгубленій мамі, а я не можу приховати своєї радості. Схоже, цей чоловік знає, як правильно постелити собі підґрунтя.
– Дякую. Не потрібно було… – мама бере квіти та запрошує гостя на кухню.
– Привіт, Лілю! – Девід усміхається мені, і стає трішечки спокійніше.
Я лише киваю і йду за ними.
– Лілю, я думаю, буде краще, якщо ми з твоєю мамою поговоримо наодинці, – несподівано заявляє Девід, і мені нічого не залишається, як розвернутися і повернутись у свою кімнату.
Кілька хвилин сиджу, наче на голках, сподіваючись почути, про що вони розмовляють, але все марно. Доводиться стримуватись, щоб не йти в коридор шпигувати.
– Ти як? – у кімнату заходить Оля і сідає поряд зі мною на ліжко.
– Не знаю. На межі… – зітхаю.
– Не хвилюйся, я думаю, що мама погодиться, – з усмішкою відповідає сестра. – Вона знає, що для тебе це важливо. І я це знаю.
– Ти готова мене відпустити? – запитую. – Сумувати не будеш?
– Жартуєш? Я одразу ж переїду у твою кімнату! – весело заявляє Оля. – До того ж я дуже хочу познайомитися з хлопцями, які стануть твоїми колегами. Особливо з Еріком. Він такий красунчик.
Згадавши вокаліста “Colors of the sky”, я лише хмикаю. Так, він дійсно красень і дівчата в захваті від нього. Але я дивлюся на все це з зовсім іншого боку. Це лише моя робота, і зав’язувати будь-які стосунки у мої плани не входить.
#160 в Молодіжна проза
#1751 в Любовні романи
#852 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, популярний хлопець, щира і відкрита дівчина
Відредаговано: 21.04.2023