1. І знову не я..

– Мамо, я вдома! – кричу щосили, тому що знаю: вона і так скоро дізнається, що я переступила поріг цього будинку. Потім буде гірше. 

– Ти де була? – мама виходить з кухні та зупиняється переді мною. Розглядає злим поглядом, і я розумію, що зараз мене чекає черговий виніс мозку. – Мені телефонували з універу. Ти вже кілька днів не ходиш на навчання. 

– Я готувалася до прослуховування. Це дуже важливо, мамо, – знімаю кеди й, цілуючи жінку в щоку, поспішаю у свою кімнату. Уже сьогодні або завтра в інтернеті будуть результати прослуховування. 

– Яке ще прослуховування?! Тобі навчатися треба! – мама не поспішає залишати мене одну, і це починає бісити. Я сідаю на ліжко, схрещую ноги та вмикаю ноутбук. – Я не хочу, щоб ти провела своє життя так, як це зробила я! 

– Мамо, у мене все буде інакше, – не втримуюся і знову підводжуся на ноги. Обіймаю маму і чую, як вона починає шмигати носом. Ну ось, починається… – Ти тільки не плач, добре? 

– Колись у мене був шанс навчатися і стати юристом, але я обрала кохання і народження дитини, – цю історію я чула уже тисячу разів, але мовчу, тому що знаю: мамі треба виговоритися. – І що маю тепер? Ти мене не слухаєш! Твоя молодша сестра росте справжньою забіякою, а ваш батько… 

– Мудак, – закінчую за неї. Так, наш татусь дійсно той, ким я його назвала. Проживши з мамою двадцять щасливих років, він заявив, що кохає іншу і, помахавши нам ручкою, пішов до молодої коханки. – Я обіцяю, що ти пишатимешся мною, мамо. Ти ж знаєш, що музика – це моє життя. 

– Цього я і боюся, – вона відступає і сідає на краєчок ліжка, при цьому продовжує тримати в руках кухонний рушник. – Я не хочу, щоб ти поринала у світ шоубізнесу. Не все там так солодко, як може здаватися з першого погляду. 

– Але ж і я не подарунок, мамусю, – усміхаюся. – Я не дам опустити себе, і ти це чудово знаєш. 

– І хоча б це трішки мене тішить, – зітхає. – Голодна? Я спекла твій улюблений пиріг. 

– Круто! Помираю з голоду! – радісно відповідаю. 

Ми з мамою переміщуємося на кухню, і я, щаслива, уплітаю пиріг і запиваю цю смакоту чаєм. Про результати конкурсу на деякий час доводиться забути, адже на першому місці у мене завжди буде спокій моєї матері. 

До речі, звати її Олена Павлівна, висока брюнетка, доволі худорлява і гарна. Мама працює лікарем швидкої допомоги та часто не буває вдома. Як би сильно я її не напружувала своїми частими вибриками, та для себе знаю, що вона найдорожча для мене людина. Мама змогла виховати нас із сестрою, при тому, що народила мене у вісімнадцять і при цьому ще й вивчилася на лікаря. Навіть уявляти боюся, як у неї це вийшло, адже я ніяк не можу навчитися робити дві справи одночасно. 

Звісно, коли я була малою, то за мною доглядала бабуся, мама моєї мами. Вона померла, коли мені було п’ятнадцять, і пережила я цей період доволі важко. 

– Усім привіт! – на кухню влітає моя молодша сестра Оля й одразу ж сідає за стіл і тягнеться до пирога. 

– Гей! А руки мити?! – кричить мама, і сестрі доводиться плестися у ванну кімнату. 

Оля дівчина доволі специфічна. У неї запальний характер, і цим ми з нею дуже схожі. Та інколи мені здається, що сестра набагато божевільніша, ніж я. Кілька днів тому вона перефарбувала своє русяве волосся у синій колір. Тепер я не можу стримати сміх, коли бачу її, а мама хапається за серце. Оля якраз закінчує дев’ятий клас і списує усе це на перехідний вік. Але, як на мене, уся справа у її божевільній натурі. 

– Лілю, як твоє прослуховування? Результати уже відомі? – запитує сестра, куштуючи пиріг. 

– Ще ні. Сама не можу дочекатися, – відповідаю. Їсти вже не хочеться, тому просто спираюся на спинку дивана. – Вболіваєш за мене? 

– Звісно! – швидко відповідає Оля. – Коли ти потрапиш у шоубізнес, то і мене з собою забереш! 

– І не мрій! – втручається мама, і рожеві мрії сестри розвіюються, як дим. – Про навчання треба думати! 

Оля закочує очі та робить великий ковток чаю. Дякую мамі за смачненьке, цілую в щоку і повертаюся у свою кімнату. Руки починають тремтіти, поки вмикається ноутбук. Я встигаю намріятись, уявляючи себе мегапопулярною, а коли відкриваю сайт, де мають бути висвітлені результати, серце на мить завмирає. 

Клацаю за посиланням – і… серце знову починає битися. З горла виривається важкий видих, і роздратовано закриваю гаджет. Я знову пролетіла, хоча друзі говорили, що у мене є всі шанси на перемогу. 

Саме в цю мить оживає телефон, і бачу на екрані, що телефонує мій хлопець Стас. Зітхаю, розуміючи, що він, напевно, уже знає про мій провал, але все ж таки підіймаю слухавку. 

– Привіт, – відповідаю першою. 

– Я біля твого дому, – лише кілька слів, а я уже не можу стримати усмішку. Стас чудовий, знає мене, як свої п’ять пальців. Не намагається заспокоїти та підтримати телефоном, а одразу приїздить, щоб побачити. 

Одягаю легку куртку поверх футболки, тому що квітневі вечори все ще холодні, і виходжу в коридор. Своє довге темно-русяве волосся збираю у хвіст, щоб не заважало, і взуваю кеди. Взагалі-то, зовнішність у мене доволі хороша. Великі зелені очі є величезним моїм козирем, як і струнка талія та довгі ноги.