Розділ 16 Волонер

Дерева гнулись під вагою снігу, а він усе падав і падав.

– А ми тут не застрянемо? – мене лякала сама думка про те, що я можу  застряти в глухому селі посеред зими з Артемом і Ромою. Останніми днями, уже після того, як ми помирились, він і думати перестав про те, щоб я стала його дівчиною, але раптом передумає. А на рахунок Роми, так тут я боялася сама себе. Він не скривав, я добре знаю, що у нього сотні дівчат і, після тієї неприємної ситуації з Деном, боюся ще й його застати в обнімку з якоюсь з тих краль.

– Не переживай, усе буде добре!

Задзвонив телефон.

– Лія? Підніми уже. Що там у вас сталося.

Я озирнулась на заднє сидіння: Рома спав чи, принаймні, був геніальним актором і вдавав, хоча раніше я ніколи за ним цього не помічала.

– Та спить він, спить.

– Звідки знаєш, може…

– Спить він. Втомився і спить. Ти що центр всесвіту, щоб він вдавав і обманював. Навіщо йому  знати з ким ти сваришся, а з ким миришся.

За третім разом я підняла.

– Чого тобі, Ліє? Тільки швидко давай у мене ще купа справ.

– Рома – я допоможу тобі. Я ж казала, пам’ятаєш? Тому годі мене уникати. Ну?

– Я подумаю.

– Не ображайся, – мало не благала вона.

– Я подумаю, я ж сказала. І тобі ліпше мені не надоїдати. По–перше, я зайнята, а по–друге, мені потрібно трохи часу. Ти мене ще не знаєш, раніше за таке я б розбила тобі голову, а потім би вже думала хто правий, а хто винний, тому не давай мені нагоду пригадати хто я така. Не давай мені нагоди вернути ту хуліганку, котру знав Артем. Добре? Я подумаю. Потім добре, а зараз я просто охолону. Може ти і права. Я ще не знаю, тому дай мені час, щоб розібратися.

– Вибач. Якщо потрібна буде допомога дай знати, добре?

– Звичайно. Па–па, – повісила я трубку.

– Що там ви не поділили? – поцікавився Тьома. – Хлопця, так?

Я знову озирнулася на заднє крісло, а переконавшись, що він і дальше спить відповіла:

– Дена.

–Відколи ти ним зацікавилась.

– Відколи зрозуміла, що він і є Вінтерфрост.

Тьома якраз витягнув мінералку, а почувши мою відповідь чуть не захлиснувся. Добре, що їхали ми по ґрунтовій дорозі повній ям, а тут велику швидкість не набереш. Тьома натиснув на педаль тормозу і ми зупинилися.

– Ми вже приїхали, – проснувся Рома, так, ніби і не спав. Я похитала головою в знак заперечення все ще плескаючи Тьому по спині. – Що сталося?

– Все гаразд, – нарешті вичавив з себе Артем, і ми рушили. Рома вмостився на задньому сидінні, відкинувся, знову закрив очі і … Тьома продовжив:

– Я так не думаю.

– А, – показала я на Рому.

– Лиши його – бачиш людина перевтомилася. Знаєш, Ніко, я з тобою не можу погодитися.

–Перестань, я перевіряла. Це точно Ден.

– Просто співпадіння. І таке може бути. У мене є більш достовірна кандидатура.

– І … кажи, не мовчи.

– Тобі ця ідея не сподобається.

– Тьома!

– Іншим разом, Ніко, іншим разом. Приїхали, – обернувся він до нашого сонного принца, – підйом.

Рома чимось в нього кинув, я не помітила чим, бо Тьома зловив це і виліз з машини. Ми приїхали. Я ще раз глянула на телефон. Можливо потрібно було взяти з собою і Олю, адже це вона вчора вмовила Рому сюди приїхати. Я не знаю, що вона йому сказала, але після пари він підійшов до мене і задав всього одне питання: «Коли виїжджаємо?».  Зате, до кінця дня я насолоджувалася суцільним хаосом. Артем пішов, а Оля залишилася, проте більшість наших одногрупників не змоги впізнати в ній ту заучку, котру знали. Справу ускладнювало ще й  те, що ми сіли поряд.

– Агов красуне, – підкатив до нас Ден тільки–но викладач пішов геть. – Як справи?

Я попросила Олю помовчати, щоб насолодитися даною ситуацією. Лія стояла недалеко від нього і не могла зрозуміти чи вона ревнує, чи злиться, що я завела нову подружку.

– Ти перевелася? – нарешті видусила вона.

– Мабуть з неба упала, – продовжив Ден.

– Ага, з неба, – Свєта якось так недобре на мене дивилась.

– Як тебе звати? – підхопився звідкись Мар’ян. Чесно ні він, ні Тарас мені не подобалися. Та й про Дена раніше я не була надто високої думки. Не знаю чому Рома з ними водився. Вони всі належали до тієї групи котра пила, курила, причому більше ніж пила, тусила до ранку, і рідко коли являлась на пари. Ден з них усіх був найбільш пристойний, але про його походеньки складали легенди, адже ніхто толком не знав з ким і коли він спить, але що спить з різними і чуть не кожний день знали всі. Справи стали ще гіршими, коли появився Рома. Вони стали ходити у походи в двох. Мар’ян також з ними зависав. Він був ще тим жеребцем, але оскільки ніхто не міг порахувати скільки він п’є за ніч, а про клуби диму, що валять з його дому, чи ще якого приміщення, можна було сказати чи є він всередині, чи ні. Саме тому, він рідко коли являвся на пари. Скажемо так, являвся коли приходив до себе, а коли не приходив, ті дні оминали його. От кого ми майже не бачили, так це Тараса. І в клубах його не надто часто бачили. Навіть не знаю в чому річ. Єдине, що відомо це те, що він досить легко говорив з усіма перерахованими вище. От і все.