Розділ 12 На річці

– Ти впевнена, що він не знає твого імені? – в черговий раз запитував мене Тьома.

Вони приїхали близько восьмої години ранку. Тьома був змучений і від того сердитий, але до мене дуже уважним. Правда у розмові з іншими погано стримувався. Тому то зараз, замість того щоб кататися, ми сиділи на лавочці. У мене просто розколювалась голова і я була готова їх всіх прибити лиш би вони мене не рухали. З винятком хіба що для Роми.

Черговий день наближався до свого логічного завершення. Я ніяк не могла прийти до себе.

– Це може бути хто завгодно, – ділилась я висновками з другом.

– Ось чому ти так раптом захотіла, щоб я приїхав.

– Вибачення від мене не діждеться, – Артем навіть не глянув на мене. Він налив мені шампанського і подав. Старий Новий рік як не як. Ще один привід напитися, як точно висловився Тарас. Якщо по правді, я добре знала, що через те, як я в останнє говорила з Артемом він виїхав ще за ночі і гнав усю дорогу. Коли з'явився зранку у нього трусилися руки. Він нічого не сказав, але я добре розуміла, що, швидше за все, він чуть не попав в аварію дякуючи мені. Та, навіть це, не змогло заставити мене вибачитися, так само як і помітити з ким він приїхав. Скилет мирно сидів в кутку і не зводив з мене погляду. Його поява мене трішки налякала. Я ще тут не розібралися як виглядає Вінтерфрост, а тут на тобі – ще один. Чомусь мені здавалося, що вартує мені лише глянути на Рому, як він вчепиться йому в горлянку. І знаєте, що, найбільше мене лякало в цій ситуації? Те, що раніше я такою грьобаною леді не була. Коли це мене таке лякало? І тут вже не ясно, що саме мене так змінило: поява мого першого кохання чи цей псих Вінтерфрост.

– Ти пам'ятаєш хто з них був на даху?

Тьома задумався, оглянув всіх присутніх:

– Всі, навіть Скилет.

– Ти жартуєш?

– Заспокійся. Якщо те, що він пише правда, то нам вартує просто почекати поки він випадково щось собі не зробить. Або, він просто привертає твою увагу, тоді попробує те саме. В будь-якому випадку нам залишається просто чекати і спостерігати.

– А...

– Заспокійся і давай уже святкувати. Тільки багато не пий.

– Скільки тобі повторювати, я не була п'яна!

Алкоголь ллється рікою, хлопці сміються, а дівчата про щось шепчуться. Мені здається, що про мене. Майже упевнена, що це не правда, але найменшого шепоту, кривого погляду вистарчає, щоб завести мене. На дворі було уже темно, але сніг та тепло, що пробивалося через вікна з людських осель освітлювали шлях. Хурделиці не було, та й холоду аж такого також не було, але наші одногрупники, що мешкали в іншому домі не захотіли прийти. Денис виношував плани як їм відімстити і намагався затягнути у всю цю веремію і мого Рому також. Я дивилась на нього вовком з іншого кінця кімнати, але сказати нічого не могла. Ситуація уже давним давно вийшла із під мого контролю. Якщо бути точним, ще вчора вечером, коли я отримала повідомлення від Вінтерфроста.

– Розслабся, Ніко, – вмовляла мене Лія.

– Це вона боїться повторити вчорашнє, – Свєтин сміх перетворився у яскраво червону шмату, видиму лише мені і я відразу ж кинулась на неї виливши їй на голову своє шампанське.

– Тобі краще? – посміхнулась у відповідь. На цей раз сміялися всі крім неї.

Блище до півночі я чепилась до Дениса. Мені не подобалося до чого він вів і я збиралась закрутити краник, але вийшло все навпаки.

– Чого ти хочеш, Ніко! – його ніздрі роздуватися як в бика, за мить до нападу.

– Ніко, – потягнула мене за рукав подруга. – Якщо не зупинишся – пожалієш.

– Годі вам! Невже ніхто, крім мене, того не бачить. Це абсурд! Навіщо вас там? Нехай би вже сиділи у тому домі.

– Ні, Ден правий. Хіба ми не разом сюди їхали? Це не порядно, знав би – не взяв би нікого з них, – втрутився Рома. Я була здивована. Рома ніколи зі мною не сперечався.

– Ти вважаєш, що ...

– Якщо ми їм зараз попустимо вони і дальше з нас шнурки будуть вити. Ні, ми повинні їм показати хто в домі господар.

– Точно! – Ден налив йому самогону, який невідомо коли і звідки появився і тут я втратила самоконтроль і вихопила рюмку. Тьома запізно кинувся рятувати ситуацію. Я не дозволила йому втрутитись. Владним жестом королеви заставила його зупинитись. Рома все так же не зводив з мене погляду, зате Ден почервонів, й від злості, взяв чисту рюмку та ще раз налив. Ті, хто стояв поблище до нас мовчки спостерігали німу сцену, як Рома вдруге не зміг випити. На цей раз я добре розуміла, що роблю, але відступити не могла. Гордість не дозволила б.

– Ніко! Ти що взагалі собі дозволяється? – Ден розгубився, не знаючи як йому бути. Він просто перейшов на крик. Така поведінка навела мене на думку, що це мені когось дуже сильно нагадує. Якщо бути точним – Вінтерфроста. В ту ж секунду я вирішила перевірити цього кандидата. Спиною чула як Лія також хотіла висловитись, але побоялась поставити нашу дружбу під удар. Тьома також розгубився. Здається усі вже були в курсі його слабкості до мене. Я могла собі тільки уявити як паскудно він почувався. Але чесно скажу – мені було все–одно.

Рома зневажливо пирхнув.