Розділ 9 На краю прірви

На годиннику була лише восьма година, а день уже був геть начисто зіпсованим. Я все ще сиділа на ліжку. Мені прийшлося обв'язали голову своїм дизайнерськими шаликом, але це не допомагало, лише послужило б причиною насмішок, тому я не нікому не показувалася. Винятком була хіба, що Алінка. Вона не розкаже і насміхалися не стане. Якось так відразу повелося, з самого початку, як тільки вона прийшла у наше з батьком життя. Чи не з першого дня нашого знайомства я почала довіряти їй свої секретики. Я любила свого татка, але є речі, які навіть найчутливіший мужчина не зрозуміє.

У двері двічі постукали і на порозі з'явилась моя мачуха.

– Тримай, – вона принесла росіл.

– Тато вже приїхав? Що ти йому сказала?

– Про тебе? – вона спокійно дивилась як я їм. – Що ти пізно вернулась і ще спиш.

– Він не помітив?

– Що ти прийшла за п'ять хвилин до того, як він вернувся з відрядження? Ні, дорогенька, він був стомлений.

– Тоді все гаразд.

Очі моєї молодої мачухи раптом заіскрилися як зорі вночі, а обличчя освітися посмішка, якась хитринка заховалась у її міміці і я зрозуміла, що зараз почнеться.

– Мені зараз не до того, у мене страшенно болить голова, – попробувала я викрутитись, але дарма. З ким з ким, а з нею мені такі трюки ніколи не вдавались.

– Годі ухилятись, – підсунулась вона поблище до мене. – Розказуй усе, з найменшими деталями. Ми розберемо усе це на дрібні деталі та винтики, і знайдемо причину твого нещастя.

– Звідки ти зробила такі висновки? У мене все гаразд.

Вона зміряла мене поглядом:

– Ну так, по тобі якраз видно.

– Алінка, це правда.

– Значить собі ти також брешеш, – не здавалась вона.

– Гаразд, звідки ти це взяла, колись, і я усе спростую.

Аліна хвильку подумала, а тоді одним махом просто поклала мене на лопатки:

– По-перше, ти ніколи стільки не п'єш, особливо на побаченнях. По-друге, тебе ніколи не обходило, принаймні до сих пір, чи побачить твій батько коли ти прийшла чи ні. А по третє, вчора ти ходила з Артемом, а з ним ти взагалі нічим не паришся. Так що колотися тобі прийдеться, дорогенька моя донечко.

Мені немов хто кисень перекрив, я ще хвилю воювала сама з собою, а тоді просто розплакалась. Алінка забрала з моїх тремтячих рук недоїджену страву, потім прибрала з ліжка все зайве, і лиш тоді пригорнула мене так, як могла б зробити це лише мама. Я завжди сприймала її як свою однолітки, і якщо б, надумала порівняла, що написали в наших паспортах, це була б правда. Алінка була не набагато старша за мене. Її манера поведінки і колір волосся дуже часто вводили людей в оману і ті сприймали її як вісімнадцятилітню дурочку, хоча насправді моя мачуха закінчилась​ університет без жодної трійки. Вона могла і уміла ставити людей на місце, але вважала, що життя і без того занадто складне, щоб його ще й ускладнювати. Вона уміла розслаблятися, дурачитись і сміятися від душі, просто так. За першим же спільним обідом, я зрозуміла за що її полюбив татко: за гостроту розуму і легкість у ставленні до життя. Красивих коло нього крутилося багато, а як вони гроші любили. На противагу до них Алінка була, як люди кажуть, рідною душею і розуміла його, мабуть, навіть краще ніж мама, хоча і грошей не цуралась.

– Значить так, ось що ми зробимо...

– Алінка, я Тьому не люблю.

– Це вже й так ясно

– Це так легко зрозуміти?

Вона кивнула.

– Я йому не сказала. Думаєш він уже в курсі?

– Ніко, якби тобі сказати: він це вже давно знає.

– Не в тому річ. Бачиш, ми домовилися, він помагає мені в одній справі, а взамін я даю йому шанс – три побачення.

– І? Він і так знає, що тобі інший подобається. В чому ж тоді проблема.

Я знову розплакалась. Їй прийшлось знову мене заспокоюватися, і лише тоді, все ще схлипувати, я розказала, як вчора мало не поцілувала Тьому лише тому, що сп’яна сприйняла його за іншого, і що це я йому сказати не можу. Одне діло, бути відвертою, що не любиш, але дати шанс. Зовсім інше – змішати усі карти.

Алінка трохи ще на мене дивилася, а тоді похитала головою. В якусь мить типічна блондинка і дурочка, якою вона могла б видатись пересічний людині, поступилась місцем мудрому і високоосвіченій особистості. В такі моменти вона була мені як мама, за якою, я навіть собі не могла і не хотіла призначатися, що скучаю.

– Ви справді такі дурні, чи це тільки мені так здається?

– А що?

– Ти ще питаєш? Ніко, скажи мені таке: в кого ти закохана?

– Ну...

– Як він ставиться до тебе? Ти йому подобаєшся? Які в вас стосунки?

– Ніяких, не знаю, мабуть що ні, – швидко заговорила я, щоб не дати їй поставити ще більше питань.