Зів'яла троянда

    Вона стояла тримаючись за перила мосту і відкинувши голову назад згадувала всі моменти. Мері не могла більше терпіти болю душі. 

   Дівчина згадувала як він її обіймав, цілував. Їх розмову:

   - Люблю тебе більше життя. - Казав їй хлопець.

  - Але прийде момент і ти покинеш мене. - Відповіла Мері й обняла хлопця боячись втратити його.

   - Ніколи, обіцяю, що ніколи. Тільки з тобою до кінця життя! - Обіймаючи промовляв Ден.

   Загадала як він їй пропозицію робив. Позвав її гуляти і сказав у парку :

   - Мила, я давно хотів тобі дещо признатися. Більше не можу мовчати. - Казав хлопець і стояв на одне коліно і простягнув їй каблучку.

    - Ти зараз серйозно? - Здивовано та радо запитала Мері.

    - Так. Ти будеш моєю дівчиною? - Сказав він.

    - Звісно. 

    Вона згадала цей момент, як він клявся, що вона єдина назавжди. По її щоках потекти сльози,  тримаючись за перила, витерла рукавом  їх. Дівчина не хотіла більше згадувати, але, як на зло, пам'ять відкривала стрічку цих подій. Мері собі тихо прошепотіла: "Я раніше повинна була побачити, що не потрібна йому і, що його слова, це повна дурня".

     Поблизу мосту йшов хлопець з великим букетом блакитно - бузкового кольору троянд. Він не помітив її і підійшов до дівчини. Мері зразу згадалося про троянду рожеву взимку подаровану Деном. Сонце світило яскраво, але раптом почувся грім і краплі дощу. Молодята сховалися під накриття. Погода так і зосталася сонячною з дощем.

    Раптом почула знайомий голос. Обернувши голову побачила Дена, який біг до неї. Руки уже не в змозі  утриматися за мокрі та слизькі перила. Все що зуміла вона, це повернутися до нього заплаканим  обличчям. 

    Мері не втрималася за перила і полетіла донизу. В очах бачила перелякане обличчя Дена та троянду, подаровану ним, яка зів'яла після їх розставання.

   Їй не було страшно, вона розуміла, що так буде краще йому і Мері не буде нічого боліти, а саме душа. Ніхто не скаже більше цієї брехні. Вона більше не вірила в кохання, а вважала, що це суцільна брехня. 

   - Мері! Мері!

   Раптом почула дівчина голос ніжний. Шукаючи в тумані когось.

    - Ходи до мене! - Казав лагідно голос.

   - Де? Куди? - Злякано питала дівчина.

   - Я тут, - промовив знайомий для неї голос, - ходи зі мною.

   Раптом вона побачила руку, яку простягав її найближчий друг.

   - Ходімо. Нас чекають! - Сказав він, ведучи її в якусь даль. 

   - Хто? Де? Навіщо? - Розпитувала Мері, але довіряючи йому.

   - Побачиш. Одягайся там. Тебе проведуть. - Сказав хлопець йдучи кудись у даль по білій хмарині.

   Біля неї почали кружляти дівчата у білих нарядах і одягати її в таке ж, добавляючи квіти. А по завершенню повели до Вроса і простягнули йому троянди зів'ялі, де була й рожева. 

    - Віднині ти будеш щаслива. - Сказав хлопець і повів її по доріжці у дивний, але прекрасний сад, де вона буде давати квітам нове життя.