Салют

   - Дивіться! Салют! Салют! - Гукала Віка подруг.

   - Віка! Сховайся! - Почали перелякано звати дівчину компанія.

   Настя побачила, що подруга не реагує на їх застереження і кинулася до неї, аби забрати з-під палаючого неба.

   - Але й красиво, тільки чому щось мерехтить у нашому місті? - Запитала Віка, вказуючи пальцем на палаюче місто.

   - Катю! Соню! Негайно ховайтеся у безпечне місце!

   - Що сталося, Насте? - Запили гуртом дівчата.

   Подруга не встигла відповісти, як над ними просвистіло щось швидке і впало у центр міста, посилюючи ширину вогню. Раптом до Каті подзвонила мама і сказала: 

      - Катю, дитинко, ти де? Не повертайтеся у місто, тут все горить. Дзвонили мами твоїх подруг і сказали, що вони у підвалі, але не знаю, з Віки мамою, адже вона не дзвонила і не написала. Під завалами багато людей!!

    Дівчина слухала, але бачила, як Віка усміхалася в небо. Вона думала, що то інша причина, але до Каті дійшло. Вона підійшла і обійнявши дівчину повела у безпечне місце. 

    Подруга погодилася в очі і сказала : 

   - Моєї мами немає. 

   - Знаю. - Опустивши голову сказала дівчина стримуючи сльози.

    - Війна почалася...

   Настя і Соня почувши про це зразу підбігли. 

     - Як моя мама?? - Зразу ж полетіло питання від дівчат.

     - Моєї тільки немає... - Відповіла Віка і сльози покотилися по щоках падаючи на квітневі трави. Вона підняла голову і не могла уже стримуватися. Дівчата обійняли і чули, як горить вогонь у їхньому місті. Ще кілька ракет упало на місто . Подруги зайшли у покинутий будинок і вирішили, що як наступить ранок вони відправляться додому. 

  Тільки зійшло сонце дівчата зразу ж вирушили у місто. Зайшовши вони завмерли: осколки скла, частини ракет, зруйновані будинки. Коли вони дійшли до будинку Каті побачили двері, що вели донизу.

  Увійшли і почули голос мами однієї:

  - Віко, Катю. Діточки! Чому не пішли ? 

  - Ми прийшли, що знайти вас. - Відповіла Віка.

  Аня обійняла дівчат і пішли шукати Каріну та Ліну. Мама вирішила прийняти Віку, як рідну, щоб допомогти їй. Знайшовши усіх мам, які зосталися живими вирушили у західній області. Аби мати змогу дати дітям майбутнє та захистити їх, щоб вони не бачили війни. Але на жаль це тривало не довго. 

   Одної зимової ночі дівчата почули знайомий свист і вибухи. Переглянулися і сказали разом:

   - Салюти уже і тут. Нам немає уже куди тікати. - Обійнялися ніби знали, що в живих зостанеться тільки Віка