Повертайся скоріше!!

   Поринемо з Вами у 1939 рік. У період початку Другої Світової війни. У невеличке село, що перебуває на території західної України. 

   Хлопців не залишилося. Усі йшли воювати, кохані їм у слід махали хустинкою. Вони не знали чи повернуться живими, чи загинуть за рідну країну. Дівчата дивилися як зникають їх постаті у ранковому тумані.

    Настя сильно обняла свого брата. Вона відчувала, що не побачить більше Степана. Тихо плачучи, сказала:

   - Будь обережним. Ти потрібен нам. Повертайся скоріше.

  - Настусю, все буде добре. Ти матері допомагай, нехай вона не сумують за мною. Я обов'язково повернуся. - Сказав брат, йдучи за побратимами. 

   Дівчина впала на коліна і по її юних щічках текли сльози, які передбачали біду. Насті 13 років, вона, яка тільки вчора бачила спокійне життя, а сьогодні - знайомих, які біжать у бій.

    Минув місяць. Дівча кожного дня виглядало від брата звістку, але душа її не давала спокою. Вона виходила кожної ночі на двір і дивилася на зорі. Настя ніби чула голос брата, який тільки вчора казав, що зробить їй схованку. Мати її не раз заганяла до хати, адже на дворі прохолодно. 

    Одного дня Настя пішла до своєї подруги Каті. Вона сиділа біля річки, підібравши ноги під себе і опустивши голову на коліна, тихо плакала. Дівчина підійшла і сіла поряд.

   - Що сталося? - Запитало дівча.

   - Вбили Пилипа, - ледве стримуючи сльози сказала Катерина, - прийшло письмо його матері, що загинув.

   - А за Степана нічого не чути? - Запитала Настя і обняла подругу.

    - Казав його побратим, хлопчина з сусіднього села, що бачив як його ранили.

    Дівчата почали плакати. Адже їх знайомі та рідні загинули, проте  у Насті була надія, що він живий. Але письмо, що він загинув, як і кільканадцять іще хлопців, змусили дівчинку перестати вірити у дива. Вона уже не хотіла знати ніяких новин. 

   Вона продовжила виходити на двір вночі й дивитися на нічне небо, чуючи завжди брата слова : "Все буде добре." І згадуючи свої "Ти нам потрібен, повертайся скоріше". Вона продовжила робити це до кінця свого життя.