Доторкнися до мене

Доторкнися до мене

Глафира обожнює троянди. Недаремно, бо троянду вважають королевою квітів. А що, якщо ця королева, квітка на ім'я Троянда, вирішила позбутися своєї конкурентки, цієї стрункої, елегантної Глафири з білим волоссям, яка невідомо яким чином потрапила до саду незвичних троянд, які не лише живі, але й розумні, які приймають знайомі форми, стаючи схожими на людей. Чому дівчина пішла у той садок? Бо її покликав за собою він - цей рудий незнайомець, що опинився поруч в парку, де зазвичай гуляє з книжкою Глафира. Де ж уся обережність дорослої жінки? А що може трапитися, якщо у знайомому парку через кілька метрів лише подивитися на найгарнішу квітку, якої вона ніколи не помічала? Врешті-решт серед білого дня та в присутності натовпу людей, які відпочивають у вихідний. Невже Глафира могла знати, що за кілька метрів вона увійде у простір іншого світу, а королева квітів обуриться на того, хто її привів, бо усім серцем кохає його, але взаємності досі не отримала від нього, а їй помститься. Тому троянда зачаровує чужинку своєю красою та пропонує до неї доторкнутися, щоб саме її чари реалізували цю помсту.

- Я ніколи не зустрічав такої вродливої жінки. З вашої красою може сперечатися лише одна квітка - троянда. І то лише на тій клумбі. - до дівчини-білявки, яка прогулювалася людним парком, підійшов рудий незнайомець.

- Та невже? - обережно, але зацікавлено запитала ця дівчина.

- Як звуть таку красуню?

- А ви знаєте, що за обережність можна поплатитися? - питанням відповіла на питання красуня.

- Я лише запитав ваше ім'я. - наполягав незнайомець. - Невже це небезпечно?

- Може й так.

- А поглянути на квітку, яка ледве досягає меж вашої краси? Невже не хочеться?

- Я з незнайомцями нікуди не збираюся йти. - твердо сказала білявка.

- Ця троянда росте он та тій клумбі. Вам не треба йти кудись далеко, щоб подивитися на красу, яка вам поступається. - запевняв молодий чоловік. 

- Ну, добре. Глафира мене звуть. Я подивлюсь тільки на квітку на тій клумбі - і все. 

- Щоб лише подивитися на квітку, можна було не називати свого ім'я. Сподіваюсь, наше спілкування продовжиться й далі.

Глафира іронічно посміхнулася та пройшла до клумби, на яку вказував рудий чоловік.

- Яка гарна троянда, ніколи такої не бачила. - зачарувалась побаченим Глафира.

- Ця краса ніщо по відношенню до вашої краси. - промовив незнайомець.

- Ви тепер знаєте моє ім'я. А як же звуть мого незнайомця?

- Олесь.

- Ця троянда ніби просить мене доторкнутися до неї.

Глафира зробила кілька кроків назустріч троянді - весь світ почав змінюватись, але дівчина те помічала цього.

Троянди навкруги ожили, почали рухатися, немов люди.

Але Глафира нічого, крім троянди попереду, не бачила, ніби в тумані з тунельним баченням...

- Доторкнииииися до меееене... Доторкнииииииисяяя до меееенеееее...

Глафира простягнула руку... та доторкнулася до пелюсток чарівної переревершеної краси троянди...

Глафира перетворилася на на троянду. Її руки стали листям, а ноги - корнями.

Дівчина-троянда намагалася крикнути, але її вуста перетворилися на ніжно-білі пелюстки.

Олесь стояв поруч та дивився на неї у вигляді квітки троянди.

- Це тобі за те, що він привів тебе до мене у мій світ. За те, що він віддав перевагу тобі. - промовила розкішна червона троянда. - Він - мій. І моїм буде завжди! Хто ти така, щоб я, королева квітів, ділила його кохання з тобою?  Хоча… ніякого кохання від нього до мене немає та ніколи не було. Але мені ніхто не заважає уявляти, що він кохає мене… Ти, Глафиро, тепер назавжди залишишся трояндою. Білою трояндою. А ти, Олесь, будеш помаранчевими смужками на моїх червоних пелюстках.

Олесь зник, а на пелюстках червоної троянди з’явилися помаранчеві смужки.

Троянди навкруги зашепотіли, обговорюючи побачене, але пошепки, щоб не розгнівати свою королеву-троянду.