Розділ 22. Доторк його руки

"Я пам'ятаю доторк твоєї руки..."

П'ять років потому

Летті сиділа за столиком у затишному кафе. Сьогодні її 20-тий День народження. Дивно, адже час минає так швидко, оком не встигаєш змигнути. Дівчина відкрила свій ноутбук та почала шукати якісь фото. Знайшовши, Віолетта вдивляється у відкриті та щирі обличчя 15-річних підлітків:

— Ми так змінилися...

Її ідилію спокою та спогадів перериває Ніка, яка вихором забігає у кафе.

— Привіт, вибач, що трохи запізнилася, — дівчина ледве віддихалася після бігу.

— Та нічого, я тут фотки встигла передивитися, — сказала Летті.

— Які фото? — побачивши їх, Ніка здивувалася. — Тобі тут тільки 15, а ми як всі змінилися. Вже п'ять років минуло!

— Я сама шокована, коли ми встигли так постаріти, — засміялася Віолетта.

— Сама ти стара, а я ще в повному розквіті сил, — Вероніка награно образилася. — Ти як святкувати будеш?

— В сімейному колі. Запрошу тебе, Макса, Дена, але мама ще запросила родичів. Не розумію, навіщо? — трохи обурено промовила Летті.

— Тобі 20, і мама хоче, щоб твою другу "круглу" дату відсвяткували з помпезністю, — припустила Ніка.

— Все можливо, — припустила Віолетта.

Якийсь час дівчата сиділи та пили улюблене лате з вершками, поїдаючи печиво з шоколаднами крихтами. Летті розглядала перехожих через панорамне вікно. Дівчину так дивувала швидкоплинність часу. Наче щойно було 15, але раптово стукає 20 з шаленими студентськими роками.

Всі так подорослішали, навіть Ніка стала спокійнішою. Несподівані зміни настрою стали чимось далеким та більш підлітково-бунтівним. 

Дівчата от-от мали вийти із кафе, проте почався дощ. Краплі голосно тарабанили по склу та створювали враження сірої завіси надворі. Летті та Ніка розцінили це як знак, тому вирішили замовити собі ще по тістечку та побалакати про все на світі.

*****

Ден схвильовано стискав телефон. Йому ніхто не відповідав, а зі слухавки лунало ненависне: "Абонент недоступний. Наберіть, будь ласка, пізніше". Це так дратувало хлопця, проте через 20 хвилин нестерпного очікування почувся рингтон смартфону.

— Привіт, бро, — промовив Макс.

За цей час хлопці стали хорошими друзями та забули про колишні чвари. А про бійку взагалі згадують зі сміхом, вважаючи себе двома баранцями.

— Ну, нарешті! Ти чому не відповідаєш? Ти ж знаєш, що я хвилююся! — знервовано відповів Ден.

— Якщо не вітаєшся — це означає, що справді дуже стурбований. Так, я знаю, ти хвилюєшся, але я теж сьогодні, як на голках. Все буде гаразд, — Макс старався заспокоїти друга, проте не був впевненим, чи подіє це на нього.

— Справді, може, не варто так перейматися? — задумався Ден. — Все буде добре, і мій подарунок сподобається Летті...

— Саме, так, друже! Налаштуй себе на позитив, і тоді все точно буде, як по маслу, — Макс підтримував товариша, проте сам був не менш стурбоованим, але про це вирішив не розповідати.

— Дуже дякую тобі за підтримку, бро! Зустрінемося вже у Летті? — запитав Ден.

— Так, бувай, друже, — відповів Макс, думаючи про щось своє.

Сьогодні у нього теж дуже важливий день. Він підготував для Ніки сюрприз, над втіленням якого думав роками. І зрозумів, що це саме той момент, аби втілити його в реальність.

На День народження Летті хлопці домовилися йти разом, тому Макс вже очікував Дена біля свого будинку, який знаходився неподалік від дому Віолетти. 

У костюмах та краватках вони виглядали, як справжні джентльмени, які тільки вийшли з якоїсь світської вечірки.

Доходячи до будинку Летті, Дена знову охопила паніку. Проте на щастя біля воріт їх зустріла пані Світлана, яка гостинно приймала гостей.

— Які ж ви гарні, хлопці! Не можу очей відвести! А що з дівчатами буде! — захоплено промовила жінка.

— Пані Світлано, як думаєте, в мене все вийде? — розгублено спитав Ден.

— Все буде просто чудово! Головне, не хвилюйся, всі тебе підтримають, — підбадьорливо відповіла Світлана.

— То ви для цього запросили так багато людей? — хлопець нервово ковтнув слину.

— Саме так, бо я хочу, щоб моя донька назавжди запам'ятала цей день, — жінка підморгнула та провела хлопців на подвір'я, де на них вже чекали "дами їхніх сердець".

Летті виглядала просто неперевершено. Недарма Ніка чаклувала над макіяжем та зачіскою декілька годин. За ці роки вона покращила свої навички у галузі краси. Весь образ чудово підкреслювала сукня лавандового кольору до колін та на бретельках.

У Дена зник дар мови, коли він побачив свою кохану такою. Хлопець знав, що вона й так неймовірно гарна, але зараз дівчина була надзвичайно чарівною.

Ніка виглядала не гірше. На ній було чудова синя сукня до колін, з рукавами на три четверті та з гарним мереживом, яке обрамляло краї. Зачіска та макіяж вражали своєю красою та влучним поєднанням з одягом. Макс теж був зачарований вродою коханої.

Перезнайомивши Дена зі всіма родичами, Летті почала приймати подарунки. Чого там тільки не було. Від кухонної техніки, речей для дому та декору до ювелірних прикрас, аксесуарів і одягу.

Всі гості про щось гомоніли та захоплено відгукувалися про Віолетту. Про те, як вона швидко подорослішала, яка вона чудова дівчина та гордість своєї матері. Пані Світлані дуже подобалися такі компліменти щодо виховання її дочки, але Летті не дуже оцінила їх. Їй це здавалося трохи лицемірним.

В якийсь момент Ден постукав по бокалу, аби привернути увагу гостей до себе. Цієї миті він чекав дуже довго. Підійшовши до Летті, яка здивовано дивилася на нього, хлопець почав свою промову:

— Моя люба Летті! За ці роки ми з тобою багато чого пережили. Бували чвари, бували непорозуміння, проте коли мирилися, я кожен раз знав -  ми створені один для одного. Чому? Бо як би ми з тобою не сварилися, але не переставали поважати думку кожного. Адже кохання — це коли обидвоє йдуть на компроміс заради спільного щастя. За ці роки ти стала мені дуже дорогою, я вже не уявляю свого життя без тебе. Ти — моя зірка серед темного неба, мій дороговказ серед роздоріжжя, мій оазис серед піщаних дюн. Я б хотів провести з тобою все своє життя, створити з сім'ю та проводити весь час, — хлопець став на одне коліно. — Отже, Віолетто, ти вийдеш за мене?