Розділ 9. Неочікувана зустріч

"Ми знайшли любов у безнадійному місці"

Ріанна

Зазвичай у моменти суму ми задумуємося про все. Буквально про все. Ми бачимо те, чого раніше не помічали, а потім дивуємося. Та й взагалі стан дивний, якийсь розгублений. От Віолетта почувала себе не так, як зазвичай.

— Це на мене так перехідний вік впливає, чи що? От ці гормони, ніякого спокою! — задумалася Летті.

Цього разу вона вирішила відволіктися від усілякої печалі, одягнулася більш привабливо, а макіяж складався із пастельних тонів. 

— На мене чекає багато справ сьогодні! Я впораюся, бо сьогодні екзамени у школі. У мене все вийде, — заспокоювала себе дівчина, адже буває, що перед чимось важливим, вона занадто хвилюється.

Сівши у автобус, Летті ввімкнула музику у навушниках. Як же вона обожнює її. Будучи меломаном, дівчина могла скласти просто чудовий плейлист кожному. Пісні заспокоювали, підбадьорювали та підіймали настрій Віолетті. Їй здавалося, що музика розуміє краще за людей.

Ось і приміщення школи. Перед нею пробігли якісь першокласники, ледь не збивши Летті з ніг.

— Але ж ці малі швидкі. Цікаво, де вони беруть стільки сили? І я теж була такою? — подумала дівчина, водночас розсміявшись.

Вона сіла за своєю улюбленою другою партою біля вікна. Деколи, якщо урок був відверто нудним, Віолетта любила розглядати перехожих, ще й парк був поблизу. На нього можна було дивитися кожної пори року, побачити, як змінюються дерева.

Екзамен виявився не складним, тож без великих зусиль, Летті зуміла отримати хорошу оцінку.

Вона вирішила відсвяткувати цю подію зі своєю подругою Нікою. Вони не часто бачилися, бо Ніка вже вчилася в коледжі, тому на зустрічі часу не було. Подзвонивши, Летті спитала:

— Привітик, як ти, Ніка? Я за тобою тааак скучила!— промовила Віолетта.

— Привіт, я теж! Ти щось хотіла мені сказати? — запитала Ніка.

— Саме так. Отже, не хочеш зі мною відсвяткувати мій успішний екзамен у нашому улюбленому кафе? — відповіла Летті.

— Це чудово, подруго, проте не зараз. Я маю затриматися в коледжі, — сумно сказала Ніка.

— Може, тоді приїдеш до мене додому на ночівлю? Завтра вихідний, тож лягати пізно ми маємо повне право, — розсміявшись, запропонувала Віолетта.

— Впізнаю свою подругу! Завжди знайдеш вихід із будь-якої ситуації. Я приїду! — радісно промовила дівчина.

— Це супер, Ніка! Чекаю! — попрощавшись, Летті завершила дзвінок.

Із гарним настроєм Віолетта йшла по вулицях. Чудова погода, зелень повсюди. Вона обожнювала весну. Дівчина вирішила купити собі кави. Ну, як можна відмовити собі у цьому? Узявши латте з вершками, задоволено почала пити. Подивившись на годину, Віолетта вирішила, що варто підготуватися, навіть якщо до усього залишалася купа часу.

Летті забігла на станцію метро. Натовп був великим і збивав з наміченого шляху. Вирішивши скоротити його, дівчина зіткнулася з якимось хлопцем, тим самим виливши на себе каву.

"Чудово, просто чудово! Блузу зіпсовано! "— подумала дівчина.

— Кхм, вибачте, з вами усе гаразд? — запитав хлопець.

— Так, але...— вона не встигла договорити, бо побачила його. Шатена з зеленими очима. Було враження, що Летті під гіпнозом цього кольору, але вона опанувала себе.

— Усе добре, можете не хвилюватися, — запевнила дівчина.

— Може, на "ти"? До речі, я Ден, — представився хлопець.

— Давай, я Віолетта. Але все ж, відійдемо, бо знову зіб'ють мене, але вилию каву вже на тебе, — розсміялася Летті.

— Ти маєш рацію, міс Логічність, проте я хотів би вибачитися і запросити тебе у кафе, — запропонував Ден. — Я вважаю, що це пропозиція, від якої не варто відмовлятися.

— А ти у нас самовпевнений, я бачу. Я не відмовлю тобі, але якщо ведеш у кафе, то і за хімчистку заплати, — саркастично відповіла Летті.

— Оо, так ти в нас з почуттям гумору. Гаразд, тоді пішли? — запитав хлопець.

— Пішли, — впевнено відповіла дівчина.

На диво, у Дена і Летті знайшлося багато спільного. Він любив музику та читати книжки, грав на гітарі і захоплювався фотографією. Був старшим за Віолетту на рік.

— Як ти дізнався, що це моє улюблене кафе? — запитала дівчина.

— Не знаю, напевне, інтуїція. Але по тобі видно, що ти не відданий фанат якихось клубів та вечірок, — відповів Ден. 

— Ти маєш рацію, — задумавшись, відповіла дівчина.

Летті не розуміла, що з нею відбувається біля цього хлопця. Здавалося, у її животі були метелики, але вони одразу зникали, щойно дівчина згадувала про Макса.

"Це все так дивно. Я нічого не розумію. Біля Дена я відчуваю себе просто чудово, але про Макса одразу ж не забуду, — думала дівчина. — На все потрібен час, поговорю з Нікою. Вона точно щось порадить." 

— Агов, Земля, я Місяць, прийом! — пожартував Ден. — Чого замислилася?

— Це неважливо, повір, — сказала йому Летті.

— Що, вже придумуєш план, як мене завоювати? — запитав хлопець.

— Опустися з неба на землю! Може, я тебе тільки другом вважаю. Та й взагалі, ми знайомі лише декілька годин, — з сарказмом уточнила Віолетта.

— Другом...? Можливо...— підморгнувши, відказав Ден. Його пауза трохи напружила Летті.

Обмінявшись номерами та ніками у соцмережах, дівчина подумала:

— У що ж може перерости ця неочікувана зустріч?

Але інтуїтивно вона відчувала, що випадковості не випадкові. З такими думками Летті поїхала додому, щоб вже зустріти Ніку.