Розділ 8. Думки, розмиті дощем

Макс самотньо гуляв по похмурому парку. Дивно, адже нещодавно так яскраво світило сонце. Здавалося, все стало сірим та безколірним, ніби трава зливалася з доріжками. Вітер був холодним, гілки непривітно шелестіли, а хмари ставали все темнішими.

— Напевне, буде дощ, — промовив сам до себе він.

Минуло декілька хвилин, і почало накрапати. Через мжичку не були видно нічого. Перебігаючи по вулицях та незграбно перестрибуючи калюжі, хлопець швидким кроком наближався додому. 

Мокрий, як хлющ, Макс дістався до своєї кімнати. Одягнувши суху футболку, хлопець застрибнув у ліжко, бо дощ справді видався холодним.

— Хоч би не застудитись, бо скоро екзамени, — з тривогою подумав він. — Треба випити какао або чаю, це точно допоможе мені зігрітися.

Швидко випивши гарячий напій, хлопець почав розглядати завішану плакатами стелю.

— Який тепер у всьому сенс? Без неї все, ніби не таке. Зовсім інше. Я не знаю що думати, — замислився Макс. — Вона не відповідає, що ж трапилося?

На це питання відповіді йому знайти не вдалося, бо раптом задзвонив телефон. 

— Це вона! — радісно взяв слухавку хлопець, проте замість тендітного голосу дівчини, він почув свого друга Сашка.

— Привіт, бро! Ти як? — спитав друг.

— Та непогано, але настрій на нулі, — відповів Макс. — Ти погоду бачив? Я ще й змокнути встиг.

— Ох, і не пощастило тобі... Скажи чесно... Далі сумуєш за нею? — обережно спитав голос у слухавці.

— Ти маєш рацію, я не знаю що робити. Вона ніде мені не відповідає, та й не бачив я її давно, — сумно відповів хлопець.

— Я спробую підняти тобі настрій, тому чекаю тебе у грі через 10 хвилин. Бувай! — промовив Сашко.

— Добре, бувай! — сказав Макс.

Перегравши декілька раундів, навіть вигравши, ні азарту, ні настрою йому це не додало. Всі думки були про неї. Її сміх, погляд, дотик її руки. Вони зігрівали його душу у будь-яку погоду. 

Зависаючи у смартфоні, він натрапив на спільну фотку з парку, де вони годували безстрашну, але дуже кумедну білку. Десь всередині щось стиснулося. Хлопець вимкнув телефон.

Йому здавалося, що всі події, які відбувалися, зникли. Просто зникли серед багатьох інших історій та спогадів. Було враження, що всі його думки були розмиті дощем, під який, він потрапив під час прогулянки. Без контурів, без меж, не чіткі — такими вони йому здавалися.

Все було без сенсу, бо не було її — дівчини, котра тепер з'являлася лише у снах...

Що трапиться далі? Як будуть розвиватися події? Дізнаємося у наступному розділі 🤗

Ваша Дівчина Осінь ❤️