Розділ 6. Сон збувається?

"Я не розумію наших стосунків. Іноді ми друзі, іноді ми більше, ніж друзі. А іноді я відчуваю, ніби чужа для тебе..."

Минули дні. У її думках вирувало торнадо емоцій. Скоро вони знову мали зустрітися. Від цього перехоплювало подих. В уяві Віолетти знову постає образ його ніжних обійм і доторку теплої руки, від цього тіло покривалося приємними мурахами.

Весна голубила усіх теплим сонячним промінням та зеленню. У таку погоду не вийти на вулицю було б недоречно. Отож, дівчина вирішила пройтися, адже подихати свіжим повітрям — це так корисно.

Волосся лоскотало обличчя. Вітер здіймав локони і вони здавалися ще об'ємнішими. Настрою Летті нічого не загрожувало. Проходячи повз парк, вона помітила знайому постать.

— Мені це лиш ввижається, — ледь не задихаючись, промовила дівчина.— Це не може бути Макс, правда?

Віолетта бачила його з іншою. Він посміхався так, як тоді, коли вони йшли на автобус разом. А тепер Макс посміхається іншій. Очі наповнилися слізьми. Не стримавшись, дівчина миттю розвернулася у бік дому.

Вона побігла так швидко, як тільки могла, аби ніхто не побачив її розпачу. Летті не хотілося вірити, що це було брехнею: доторки, обійми, поцілунок. І тут усі страхи, спричинені нічним видінням, почали виринати із найтемніших закутків свідомості, змушуючи Віолетту нервувати ще більше.

— А якщо сон був віщим? — задумалася дівчина.

Грюкнувши дверима, вона розплакалася сильніше, даючи силу емоціям. У кімнаті Летті подивилася на себе в дзеркало. На неї дивилася заплакана та нещасна дівчина.

— Чому я така наївна?! Як я могла повірити, що хтось зміг мене покохати?! — ковтаючи сльози, покричала до себе Віолетта. — Як я могла бути такою вразливою?! Тепер я плачу, а йому по цимбалах! Ну, звісно, навіщо йому я, якщо є краща?

По обличчю текли сльози, вона не вірила власним очам. Їй хотілося втекти від своїх думок будь-куди, але це виявилося неможливим.

Віолетта почувалася безпомічною, безпорадною, слабкою, за що і картала себе. 

— Чому я йому довірилася? Зазвичай я відкриваюся людям так довго, а тут, — розчаровано промовила до себе дівчина.

Поплакавши ще трохи, Летті одягнула улюблену піжаму і лягла у ліжко, де від втоми одразу ж заснула.