Розділ 7. Роздум

"Що робить із людьми кохання? Міняє їх до невпізнання!"

Будучи особою творчою, Віолетта обожнювала книги. Мрійлива, вразлива, обожнює природу та естетику. 

Так як у неї завжди було багато емоцій та хвилювань, дівчина вирішила вести щоденник, у якому б писала про свої трепетні думки. Це справді допомагало їй заспокоїтися. Тож і цього разу Летті вирішила звернутися до свого "порадника" та "слухача", аби розповісти про почуття хоч комусь.

"Знаєш, я ніколи і не могла подумати, що лиш погляд може перевернути моє життя догори дригом...

Я б ніколи не подумала, що буду думати про тебе днями і ночами, що буду говорити про тебе без перестанку. Я б не подумала, що буду кохати тебе так сильно.

Але я не знала, що стільки сліз вилиється через тебе, а думки будуть переливатися через край. І я б ніколи не подумала, що все, що було, для тебе - тільки жарт. Чергові веселощі... Якби ти знав, наскільки боляче було мені.

Тільки вулиці нагадують моменти з тобою, як ми сміялися, говорили, дивилися одне одному в очі. І, як мені здавалося, я бачила іскру у них...

Хоча у глибинах душі ще бринить струна тих почуттів. А зараз я з задоволенням знову буду з тобою дружити, це ж набагато легше, правда?" 

Було складно, вона розуміла, що не відпустить хлопця одразу. А як дивитися йому у очі? Дівчина знала, що вічно ігнорувати його не зможе. Ці думки просто вичерпували всі її сили.

Чомусь не хотілося нічого. Ні жартувати, ні сміятися, ні радіти. Дивно, як вона так швидко змогла втратити голову від хлопця. Себе Віолетта вважала стійкою до таких потрясінь, адже не раз вислуховувала подруг, аби розрадити саме через це. А тут вона і сама заплуталася у своїх почуттях, як муха у павутинні під назвою "Кохання".

У душі була пустка. Проте природжені раціональність та оптимізм не давали їй потрапити у полон сумних та нав'язливих думок.

— Прийом, це я — твоя розсудливість! Ти мене чуєш? Не час сумувати! У тебе ще так багато справ! Еей! — в думках спробувала розвеселити себе Віолетта, та не виходило, ніби щось стримувало.

Щоб не зійти з розуму, вона встала і кволо побрела на кухню на пошуки чергового перекусу. У приміщенні пахло чаєм та свіжою випічкою.

— Заїм стрес, — подумала про себе дівчина, наминаючи булочку.

Летті вирішила перечитати одну зі своїх улюблених книг.

Дівчина точно знала одне, що книги НІКОЛИ не зрадять. Взявши з полиці потрібний екземпляр, почавши перечитувати, вона раптово розізлилася та з шумом закрила книжку.

— І тут лицарі, і там лицарі, і сям! А у реальному світі їх немає. З цією романтикою вже все в печінках сидить!

Від сказаних слів у неї ледь не відвисла щелепа, адже щойно вона не захотіла перечитати улюбленицю зі своєї колекції. Ще й наскаржитися на жанр встигла. 

— Оце так! Я, напевне, з'їжджаю з глузду, — зробивши висновок, Віолетта пішла читати далі. Ну, ж не кидати їй розпочате діло на половині шляху?

Привіт, як вам такий поворот сюжету?😅

Очікувано чи ні? Цікаво, що з цього приводу думає її коханий чи вже колишній коханий? Дізнаємося у наступному розділі 🤗

Якщо вам сподобалося, то ставте зірочки та пишіть коменти❤️

Всім па-па, ваша Дівчина Осінь 🍁