Розділ 4. Коли розсіюються усі сумніви

Надворі дощило. Вона задумливо розглядала, як вітер колихає гілки дерев. Прислухалася до тихого крапання дощу по даху та склу. Настрою виходити у цей похмурий день не було аніскільки.
В якийсь момент у дівчини промайнула думка про коханого. Ще й сон, котрий зіпсував останні краплини оптимізму.

Та все ж, пересиливши себе, Віолетта вирішила вийти із зони комфорту, адже мала завершити деякі справи. Уже скоро вона мала зустрітися з ним. Від розуміння цього дівчина посміхнулася сама собі, радіючи краплинам дощу, котрі розтікалися по парасолі і ледь не торкалися її кучерявого волосся.

Вона слухала свою улюблену пісню пританцьовуючи, роздивлялася заклопотані лиця перехожих. Усі вони були похмурими, схожими на грозові хмари. Та й не дивно, де ж тут радіти при такій погоді? Але Летті випромінювала позитив, усвідомлюючи, що декілька годин тому сама не хотіла вийти з-під полону ковдри та подушок.

Раптово Віолетта впізнала одне з облич, це був Макс! Підбігаючи до нього і створюючи багато бризок навколо себе, вона і не очікувала на те, що вітер зламає її парасолю. Дівчина опинилася під шквалом краплин, які нещадно проникали у тканину, від чого на шкірі з'являлися мурахи.

Він швидкими кроками підійшов та обійняв її.  Вона знову відчула тепло. Летті цікавило, чи відчуває хлопець те саме?

Вони вирішили забігти до найближчого кафе, просохнути і випити гарячого чаю.
Час проходив непомітно, бесіда велася легко. Під час пауз обидвох захоплював легкий рум'янець на щоках. 

Трохи висохнувши, волосся дівчини стало схожим на кульбабку. Макс мило засміявся і почав називати її так. Дівчина штовхнула його кулачком, теж сміючись.

— Ти моя кульбабка! — з сміхом сказав хлопець.

— Теж мені, ірис знайшовся, — трохи насмішкуватим тоном промовила Віолетта.

— Ну, все ти догралася! Залоскочу! — відповів він.

Втікаючи, вона переполошила усіх голубів. Тож заплутавшись у вихорі їхніх крил, дівчина не помітила, як підкрадається хлопець. 

Посміявшись на декілька років вперед, вони вирішили покататися на гойдалках. Хоч і були підлітками, проте дитяча натура у них ні на хвилину не згасала.  

— Ха! Я встигла першою, тому розгойдуй! — гордо промовила Летті, пишаючись своєю короткочасною перемогою. 

Перекатавшись на всі гойдалках, вирішили просто пройтися.

Потроху вечоріло. Серед безлюдних вулиць стояли тільки він і вона. Макс ніжно обійняв її, простоявши так кілька хвилин з розумінням того, що пора повертатися додому.

Під зірковим небом, вони розглядали очі одне одного, мов зачаровані.
До кінця їхньої прогулянки залишалося декілька хвилин. У хлопця в голові роїлася купа думок:

— Як їй зізнатися? А якщо я у френдзоні? А якщо відмовить? А якщо подумає, що це жарт? 

Віолетта теж нервово йшла, тримаючи його за руку. Це вийшло випадково, але Макс вирішив не втрачати свій шанс. Він повернув її до себе і ніжно поцілував у щоку. Дівчина, зачервонівшись, надіслала йому повітряний поцілунок і з посмішкою зайшла за двері.