Олексій: Букет пролісків

Весь день все йде не так як потрібно. Добре, що хоч не планувалося особливо важливих переговорів чи укладання угод. Не здатен всидіти на одному місці, плутаю документи, навіть секретарку іншим ім’ям назвав. Спочатку не міг дійти до висновку, що діється, але потім второпав.

Уляна! Хто ж ще! Тільки ця дівчина здатна заполонити думки, керувати моїми почуттями. Вона сама нагадує очікування весни. Коли дівчина з’явилася у моєму житті знову, то наче пробудила зі сну. Пригадалося минуле, коли я дійсно був щасливим. Оскільки поруч була Уляна. Моя кохана дівчинка, прекрасна наче весняний день.

Наразі Юля домовляється з Уляною, щоб та знову почала працювати хатньою робітницею. На подив, Юлія майже без заперечень погодилася, що Уляну треба повернути. Без неї будинок втратив блиск, а холодильник їжею сам не наповнюється.

Я хочу, щоб Уляна залишилася працювати у нас. Чи впорається Юля із завданням повернути її до нашого будинку? Бажається зірватися з роботи, поїхати додому і всіма способами вмовити Уляну не покидати наш дім… не покидати мене.

Але не можна покинути роботу, тому залишається сподіватися, що Юля сама впорається. І поверне дівчину моєї мрії.

Ловлю себе на тому, що все більше думаю про Уляну. Все більше картаю себе за те, що не вберіг кохання, яке виявилося ніжним наче пролісок, що пробився з-під снігу навесні. І цей пролісок виявився таким же крихким і беззахисним, як і наші почуття.

Думаючи про Юлю, про дівчину, яка являється моєю нареченою, я практично не здатен нічого пригадати. Не пам’ятаю подробиць першого побачення, не пригадаю яким був наш перший поцілунок. Інтимні ночі схожі одна на одну. Так, нам добре разом, тіло в Юлії неймовірне, у будь-якого чоловіка дах зірве. Близькість з Юлею, спілкування з нею, проходить повз мене, не зачіпаючи. Юлія дуже вродлива, але врода здається мені звичайною, нічим не зачіпає душі.

Прекрасна білявка просто не турбує мене, тому байдуже яким стане наше чергове побачення, чи будуть у нас діти…узагалі будуть, бо того вимагають батьки обох родин. Проте самі з Юлею ні разу не обговорювали цю тему.

З Уляною інакше. З чарівною шатенкою, здатен пригадати будь-яку деталь. Перше побачення відбулося на початку квітня. До того моменту, я бігав за неприступною красунею. Дізнався де вона живе, намагався запросити на побачення. Але Уляна відмовляла. Не вказувала на двері напряму, але знаходила привід ухилитися від побачення. Кожна відмова злила, разом з тим розпалювала азарт. Не міг зрозуміти, як мені, золотому мажору, може відмовляти якесь просте дівчисько. Намагався «підкотити» через подарунки, розкішні букети. Все виявлялося марно. Дівчина не приймала нічого, повертала, а якщо брала, то прохала нічого більше не дарувати.

Не стримавшись, одного разу запита, якого шатенка відмовляє. На що та відповіла спокійно і твердо:

-  Ти недостатньо серйозний для мене.

Я тоді відчув таке роздратування, що трохи у стінку не плюнув. Навіть хотів облишити Уляну, але… серце не дозволило того зробити. Воно вже відчуло кохання, хоча розум не бажав визнавати.

Все змінилося, коли я прийшов на місце роботи до Уляни. Дівчина підробляла у місцевому магазині, я прийшов надвечір, перед самим закриттям. Підійшов, тримаючи у руках букет пролісків, які придбав у квітковій  крамниці. Спочатку хотів купити розкішний букет троянд, але коли побачив ці ніжні і скромні квіти, то зрозумів, що з ними асоціюю Уляну. Вона така як і ці квіти: прості, скромні, але прекрасні.

Дівчина, закривши двері магазина, обернулася. Побачивши мене, завмерла на місті. Потім швидко підійшла:

-  Алексе, ти до мене? - запитала вона і блакитні очі засяяли.

У той момент чітко зрозумів, що моє кохання взаємне. Уляна могла скільки завгодно прикидатися, але… Вона як і я не хотіла коритися серцю, бо розум проявляв себе занадто розсудливо.

-  До тебе, Уляно, - відказую, - не зводячи з неї очей, - це тобі…

Простягаю проліски  шатенці. Підсвідоме побоююся того, що Уляна скаже, що не потрібно. Мовляв, багато разів казала, щоб я не робив їй подарунків.

-  Дякую, - говорить дівчина, беручи до рук ніжні квіти, - вони прекрасні.

-  Прекрасні, як і ти, - кажу і червонію, як стиглий кавун. Ніколи такого дівчатам не говорив. Завжди вибирав тільки вродливих дівиць, а вони і так  знають, що красиві.

-  Алексе… - вражено шепоче Уляна, - я… така рада тебе бачити.

Ми стояли тоді у весняних сутінках, нарешті усвідомивши, що не можемо одне без одного. Торкнувшись вилиці дівчини, запитав те, що хвилювало:

-  Уля, чому ти не приймаєш моїх залицянь? Я вже понад місяць за тобою бігаю.

Уляна поглянула на мене й усміхнулася. Знаю, як подобається, коли звертався так лагідно: Уля. Моя Уля. Уляна. Найкрасивіше ім’я, яке тільки може бути у дівчини.

-  Алексе, - відказала дівчина, - ти красивий, успішний і багатий. Я - проста дівчина, яка знає своє місце у житті. Я не впевнена, що стану для тебе кимось серйозним. Розвагою буду не хочу.

Все це дівчина говорить щиро та чуттєво. Ніяковіє, але продовжує дивитися мені у вічі.

-  Я тобі подобаюся? - запитую шатенку, відчуваючи, наскільки сильно хвилює те, що та відповість.