Олексій: Не дійти згоди.

Відчуваючи, як руки Уляни обіймають мене, тендітне тіло дівчини притискається шукаючи опори, розумію, що щасливий. Вперше за довгий час. Останні кілька років проходили у розвитку, погоні за грішми, можливістю влаштувати вигідний шлюб. Правда, щодо останнього, то це більше проходило без нашої з Юлею згоди. За нас вирішували старше покоління, потенційним нареченим залишилося тільки підкоритися.

Постійно був зайнятим. Переговори, контракти, продаж кондитерських виробів за кордон. Як тільки підкорював одну бізнес-вершину, одразу ставало інша, яку також потрібно підкорити. Весь цей біг по колу, все частіше змушував пригадати, яким щасливим і безтурботним був, коли навчався в університеті. Батько тоді дозволяв гуляти, вважаючи, що вже після навчання маю приєднатися до сімейної справи. Я використовував даний мені шанс сповна. Змінював дівчат, гуляв у вечірніх клубах, ні в чому себе не обмежував.

Потім у моєму житті з’явилася Уляна. Виникла, наче весняна хмаринка. Правда, я її збив з ніг, але то все деталі, які не мали особливого значення після. Ми покохали одне одного, Уляна робила все, що наші стосунки виявилися міцними. Я ж тоді того не розумів… не зумів одразу перелаштуватися, змінити деякі звички. Тільки коли втратив Уляну… тоді відчув, що готовий на все, тільки б бачити поруч саме цю дівчину.

Зараз, коли Уляна обіймає, довіряючи, хочу подумати про все інше пізніше. Зараз з Уляною ми разом, можливо ненадовго, бо знаю принциповість красуні. Та, все-таки з’явився шанс на те, щоб знову підкорити норовливу красуню з довгим каштановим волоссям.

Ні на хвилину не забуваю, що у мене є наречена. Та знову-таки, подумаю про це пізніше.

Через деякий час покидаємо межі міста. Так ставалося і раніше. Коли каталися з Уляною на мотоциклі, то намагалися покинути столицю на деякий час. Зустрічали вечір, сидячи біля невеликого лісу чи навіть якщо добиралися до сільського поля.

-  Зупинимося? - запитую, перекрикуючи вітер.

Уляна киває, хоча і не бачу цього. Занадто добре знаю звички коханої. Зупиняю мотоцикл як раз під стіною лісу, на узбіччі дороги. Повз носяться машини, але нашому спілкуванні то не завадить.

-  Уляно, - промовляю, подаючи руку шатенці і допомагаючи їй злізти з байку, - треба поговорити. Як вважаєш?

-  Згодна з тобою, - говорить дівчина, - я хочу знати, чи працюю ще у твоєму домі.

-  Тебе ж не це хвилює, - не дуже ввічливо перебиваю, - Уляно, не про це ти думаєш.

На матовому личку Уляни проступає легенький рум’янець. Молода дівчина мрійливо усміхається, хоча і намагається виглядати серйозно і зосереджено.

-  Розумієш, якщо я втрачу роботу, - знову починає, але я знову перебиваю.

-  Не втратив. Коли вже так налаштована мити підлогу і виносити сміття, то я особисто потурбуюся, щоб не втратила таку можливість.

Уляна з докором дивиться на мене, бо не стримався. Характер маю запальний. Щоб не відступити від першочергової мети, хапаю шатенку за руку.

-  Уляно, поговоримо про роботу пізніше. Обіцяю, що якщо хочеш й надалі працювати, то я допоможу у цьому. Поговоримо про нас…

-  Про нас? - тихо перепитує Уляна.

-  Звісно. Заради чого я викрав тебе зі  столиці?

Уляна сміється на ці слова. Голос дзвінкий, наче весняний струмочок. Кохана шатенка часто реагувала так на подібні  слова. Я ж завжди фантазував, що саме викрадаю Уляну. Забираю зі столиці, від чогось рятую. Оберігаю від негараздів, від усього, що тільки здатне образити мого янгола. Що може бути більш романтичним, ніж викрасти прекрасну дівчину і завести далеко.

-  Поговоримо, - пересміявшись, відказує Уляна, - але спершу…

Дівчина дивиться у вічі і промовляє:

-  Я рада тебе бачити, Олексію. Невідомо, як складеться далі, але хочу, щоб ти це знав.

-  Ти вже не злишся за ту зраду?

-  Злюся, але менше. Хочу дізнатися, чому ти так вчинив.

Голос Уляни затремтів від підступаючих сліз. Навіть тепер, через три роки, дівчині все ще боляче.

-  Скажу  тобі, як є. Та руда дівиця була першою красунею університету. І коли почала на шию вішатися… я не встояв. Думка про те, що мені належатиме вогненна богиня…

-  Але ж ми тоді вже зустрічалися, - тихо промовила Уляна. Сльози зірвалися з очей, покотилися по ніжному обличчю, - ти говорив, що я єдина для тебе.

-  У нас не було інтиму, - випалюю і тут же шкодую про це.

У сказаному є частка правди. Уляна відтягувала цей момент, говорила, що не готова. Я ж звик до того, що дівчата практично одразу стрибали до мене у ліжко. Інколи навіть я не встигав відслідковувати наскільки швидко це ставалося.

Уляна говорила, що хоче почекати, переконатися у почуттях. Ми обидва маємо це зробити, щоб залишатися впевненими, що між нами не просто секс, а справжнє кохання. Під час таких розмов, Уляна виглядала такою ніжною і прекрасною, що я танув. Погоджувався, що маємо ще почекати. Не втримався, коли на горизонті виникла неймовірне вродлива дівчина з довгим рудим волоссям.

-  Відвези мене назад до Києва, - говорить Уляна.

Спочатку бажається сперечатися, але глянувши у сповнені сліз очі шатенки, розумію, що ми не дійшли згоди. Я схибив і наразі краще не намагатися виправити помилку.