Уляна: Зустрітися з минулим

Додому повернулася у поганому настрої. Як інакше, коли втратила роботу. Тільки два тижні встигла пропрацювати. Рекорд, але пишатися ним не слід.

Втрата роботи, то неприємно, але не це викликало справжню гіркоту. Думала про Олексія. За ці дні, що провела у багатому дому в якості покоївки, встигла переконатися, що молодий чоловік не щасливий зі своєю нареченою. І це боляче ранило…

Здавалося, яка моя справа до того? Олексій сам вибрав собі наречену, отже, щось знайшов у цій дівчині. Хоча особливо думати не доводиться. Юля дуже вродлива. Класична білявка з великими блакитними очима. Оминути увагою таку красуню неможливо. Кожен чоловік був би щасливим, якби поруч знаходилася така, як Юлія.

Тоді чому між подружжям спалахують сварки на рівному місці? Чому Олексій прагне затримуватися на роботі замість того, щоб поспішати додому до красуні нареченої?

Життя в Олексія, начебто склалося. Ще коли зустрічалися, то хлопець говорив про те, що стане на чолі сімейного бізнесу. У його батьків компанія з виробництва солодощів чи щось таке… я не дуже в це поглиблювалася, бо гроші Олексія не цікавила. Я хотіла бути з ним, все інше не мало значення.

Тепер Олексій дорослий чоловік, успішний бізнесмен та майже одружений чоловік. Чому тоді відчуття, що він не щасливий? Як Юлія могла з ним так вчинити?

Потім думки перескочила на особисті проблеми. Виходить я тепер без роботи? Не зумію реалізувати мрію про навчання  в університеті. Звісно, завжди можна спробувати пошукати ще роботу, але невідомо скільки на це часу піде. Де ще зможуть запропонувати високу зарплатню дівчині без освіти і без особливого досвіду. Тільки й працювала, що офіціанткою.

Щоб якось відволіктися, вирішила прогулятися. Прагнула просто пройтися вулицями Києва, але ноги самі понесли до місцевого парку, де знаходився невеликий сквер. До якого потрібно добиратися крізь зарості. Завжди приходила сюди, коли на душі лежав тягар. Зараз дійсно тяжко, бо втратила не тільки роботу, але і коханого хлопця. Знайшла і знову втратила.

«Ти сподівалася знову бути з ним? З практично одруженим чоловіком? З хлопцем, якого колись покинула? Ти сама готова пробачити йому все, що накоїв? Завжди вважала, що зради пробачати не варто».

Не варто… але як бути, коли серце говорить інше? Понад усе бажається кинутися на шию коханому, зізнатися у тому, що почуття не згаснули. Це неможливо. Бо Олексій збирається одружуватися. Якою б не була Юлія, але весілля хлопець не скасовував.

Роздумуючи подібним чином, сидячи у сквері, я доходжу висновку, що більше не повинна працювати у домі Матвієнко. Моя присутність стане випробуванням для нього і для мене. Добре, що Юлія звільнила і не доведеться робити вибір.

Зітхнувши, встаю з лавки та йду до дороги. Годі киснути. Повернуся додому і сяду в Інтернеті шукати вакансії.

Виходячи з парку, бачу, як наближається мотоцикл. Цей байк я упізнаю серед тисячі йому схожих. Серце тьохкає, але я ще не впевнена. Придивляюся до «вершника» що впевнено тримається за кермом.

-  Красуне, підкинути? - голос звучить зухвале, в очах грають іскорки, які здатні звести з розуму.

Сама не помічаю, як на вустах розквітає усмішка. Знову відчуваю себе закоханою дівчинкою, як три роки тому. Пригадується, в якому захваті була, коли вперше побачила мотоцикл. І вперше на нього сіла, обіймаючи коханого. Готового летіти з ним на край світу, підставляючи обличчя весняному вітрові.

-  Чому ти без  шолома, Олексію? Це небезпечно.

Кажу це серйозно, хвилюючи за хлопця. Олексій завжди був бешкетником, який міг спочатку зробити, потім подумати.

Хлопець усміхається і говорить, що зняв шолом нещодавно. Знаю, що обманює, але нехай. Олексій має наді мною владу, коли в якийсь момент забувається все. Та я знаю, що то ілюзія. Яку можна зловити наче весняний вітерець, але втримати… дуже складно.

-  Уляно, поїхали зі мною, - говорить Олексій, не відводячи погляду темних очей.

Знову божевілля, яке охоплює нас! Знаю, що повинна відмовити. Розвернутися і піти додому. Знаю, що не повинна більше бачитися з Олексієм Матвієнко. Проте ці знання не здатні протистояти позову серця.

-  Якщо не боїшся, - провокативне промовляє хлопець, чим пробуджує азарт.

-  Разом з тобою не страшно, - відповідаю і впевнено підходжу до байка.

Всередині все кричить проти того, що роблю. Сама ж тільки що думала про те, що повинна забути минуле. І ось знову з тим минулим зустрічаюся.

Знаю, що справа не в цьому. Байдуже, минуле чи сьогодення. Я хочу бути поруч з Олексієм. Хочу тримати його за руку, відчувати тепло долоні. Тепер, коли зустрілися, хочеться думати не про минуле, про майбутнє.

-  Я обійму тебе, не проти? - сором’язливе запитую і це знову нагадує минуле. Коли вперше сіла на мотоцикл, поставила саме таке питання. Так було ніяково, вперше знаходилося настільки близько від хлопця.

-  Тільки «за». Тримайся міцно, не хочу, щоб з тобою трапилася біда, - промовляє хлопець.

Колись біда таки трапилася. Олексій необережно припаркувався і я злетіла з мотоциклу. На щастя обійшлося. Алекс так прохав пробачення, що не вибачити виявилося складно.

Обіймаю Олексія, притискаюся до нього. Свідомість знову нагадує про те, що Олексій являється чужим нареченим.