Олексій: Залізний «друг»

Коли Уляна пішла, я мовчав ще добрих кілька хвилин. Злість вхопила за горло, не даючи спокійно говорити. Юля виглядала не кращою. Нарешті запитую:

-  Юля, де ти була цілу ніч? Я телефонував, ти не відповідала.

-  Яке твоє діло, Олексію?

- Здогадайся. Місця собі не знаходив. Ми ж наче збираємося одружитися…

-  Тільки не треба зараз розповідати про те, як ти мене кохаєш, - різко відказує Юлія, - бо на такі казки не поведуся.

Не стримавшись, підходжу впритул і хапаю дівчину за зап’ясток. Контролюю себе, щоб не зробити Юлі боляче. Але та все одно скрикує.

-  Відпусти. Який ти грубий!

-  Не прикидайся, Юля. Краще поясни, як ти могла допустити таке? Я твій наречений, щоб ти там не говорила і яким би не був наш шлюб у майбутньому. Але ти дозволяєш подругам розпускати руки без моєї згоди. Після чого, йдеш на цілу ніч, не відповідаєш на дзвінки. Вважаєш це нормальним? Таким має бути подружнє життя?

Вродлива білявка ніяковіє, на обличчі виникає почуття провини. Мовчить, наче сподівається, що я облишу цю розмову.

Я не хочу залишати все як є. Я не кохаю Юлію, вона не любить мене. Цей факт ми обидва прийняли. Та нам же разом жити. Зовсім скоро станемо подружжям. Родиною, де, немає кохання, але ж повинна бути взаємоповага, турбота. Якби хтось поліз до Юлі на моїх очах, я б тому козлу набив пику. Не дозволив скривдити наречену. Юлія готова була віддати мене задля розваги. Усвідомлення цього викликає гіркоту і біль. Хочу почути, що скаже на подібне моя законна «кохана».

Юля вкотре підводить погляд глибоких очей. Нарешті промовляє:

-  Олексію, все просто. Я хотіла похизуватися тобою.

-  Як так?

-  Сам не розумієш? Мені всі заздрять. Ти відомий підприємець, успішний і багатий. Не тільки у цьому справа. Ти вродливий. Рідко коли можна зустріти і захомутати чоловіка, який би мав всі ці якості одночасно. Подруги слину на тебе пускають,  кожна з них хоче тебе. Тому я вирішила… трошки подражнити їх. Відчути ті переваги, які маю. Я б не дозволила зробити нічого зайвого.

Гірко посміхаюся на сказане. Юля б не дозволила… сама вірить у сказане?

-  Невже, Юля? На мій захист стала Уляна. Дівчина яка працює у будинку покоївкою і нічого не винна, крім виконання повсякденних обов’язків. Проте саме вона стала на мій захист, у той  час, як ти просто стояла і дивилася.

-  Олексію…

-  Дай я скажу до кінця. Юля - я твій наречений. Ти-моя наречена. Чи є між нами кохання, то вже інше питання. Не хочу, щоб наш шлюб перетворився на суцільний цирк. В якому станемо зраджувати одне одному, хизуватися. Ти неймовірне красива молода жінка. Коли дивлюся на тебе, то можу забути про що думав секунду тому. Впевнений, що так думаю не тільки я. То як? Сподобалося, якби я штовхнув тебе в обійми інших чоловіків? Навіть якщо б це були мої друзі?

Юля дивиться на мене, бачу, що провина яку відчуває, справжня. Від погляду, сповнених сльозами очей, у грудях тьохкає. Але хочу вже сказати до кінця. Тому простягаю руку, беру дівчину за підборіддя, піднімаю світловолосу голівку, змушуючи дивитися на мене.

-  Ще одне, Юля. Не треба мене хомутати. Я - вільний чоловік. Людина, яка претендує на повагу. Теж саме хотілося б відчувати від тебе.

Запинаюся, бо розумію, що тут неправий. Я майже одружений чоловік, але цілувався з Уляною. Можна вважати поцілунок зрадою, якщо не кохаєш ту, кому, власне і зраджуєш. Так, це зрада і доведеться прийняти це.

-  Олексію, пробач, - говорить Юля, - я дійсно загралася тоді.

-  Де ти була цілу ніч? - вже лагіднішим голосом запитую я.

-  Ми пішли з дівчатами у нічний  клуб. Розважилися трохи…

Жінка з якою збираюся одружитися, замовкає. Відчуваю спокусу запитати, що має на увазі під слово «розважилися». Чомусь не запитую. Певне, не хочу знати правди, яка може не сподобатися.

Замість подальших допитів, розвертаюся та йду з вітальні.

-  Куди ти зібрався? - запитує Юля.

-  Піду пройдуся. На дворі гарна весняна погода. Хочу трохи прохолодитися і навести лад у думках.

Підсвідоме очікую, що Юля захоче піти зі мною, але дівчина мовчить. На що я сподіваюся? Наївно думати, що кохання спалахне там, де його немає і не було з самого початку.

Вийшовши з будинку, щільніше закриваюся пальто, але відчуваю, що погода вже скоро дозволятиме зняти верхній одяг. Ну ще почекати тижнів зо два. Скоро квітень. З Уляною у нас це улюблений місяць весни. Коли на деревах молоденька зелень, ще не запилена. Зовсім трохи часу залишилося почекати.

Спочатку йду до воріт, але зупиняюся. У голові промайнула думка про авантюру, на яку давно вже не наважувався. Останні два роки їздив на машині, бо так виглядає більш солідно. Але зараз так бажається забути про всі умовності.

Зайшовши за будинок, прямую до гаража, де стоять наші з Юлею машини. У кожного з нас, є своя залізна красуня. Зараз прийшов не за залізною «леді». Мені потрібен мій залізний «друг». Той, що колись ділив зі мною дороги. Коли вітер бив в обличчя, а позаду сиділа кохана дівчина і обіймала. Сміялася від задоволення, а ми готові були їхати хоч на край світу.