Уляна: Звільнена?

Перемиваючи посуд, не могла зрозуміти, що на мене найшло. Як я допустила те, що сталося у саду? Я ж поцілувалася з майже одруженим чоловіком. По якому праву, я це зробила? Олексій належить іншій…

«Хіба вона варта Олексія? Ти ж бачила, що та Юля утнула на вечірці»? - наполегливо нагадував внутрішній голос.

Все я бачила, але хіба то моя справа? Олексій і Юлія мають розібратися самі. Я тут тільки служниця, та й невідомо, чи залишуся нею. Господарка дому  сказала, що я звільнена. Може цей посуд, моя остання робота тут.

З іншої кімнати можна почути голос Олексія. Чоловіку хтось зателефонував з роботу і той помчався з’ясовувати у чому справа. Я намагалася переконати себе, що все це мене не стосується. Не моя справа, якою являється та Юлія. Вони ж чомусь вирішили одружитися…

Але як не намагалася переконати себе, не виходило. Так, Олексій не належить мені, стосунки з ним залишилися у минулому, але це не означає, що здатна залишити коханого напризволяще. Я не хочу, щоб якісь пройдисвітки торкалися Олексія. І якщо Юлія того не розуміє, то вона просто…

Не додумала, бо охопила злість, через яку трохи не випустила тарілку. Варто бути обережнішою, інакше не тільки звільнять, але і змусять оплачувати завдані збитки.

Пригадалося, як прибирала вітальню після вечірки. Це виявилося нелегкою справою, витратила на це весь час, поки Олексій спав. Була рада зайняти руки, бо думками постійно поверталася до коханого хлопця. Який вже ніколи не стане моїм. І ось тепер той поцілунок у саду… що він означає? Олексій хоче погратися почуттями хатньої робітниці?

Собі я також ставила питання: готова дати нашим почуттям шанс? Якщо Олексій запропонує, то чи наважуся почати все з початку?

«Я ніколи не зможу зруйнувати чужу родину,  - подумала я, - все, що сталося у минулому, повернути не вийде. Та й немає сенсу».

Почувши, що Олексій завершив розмову, хочу піти поговорити з ним. Сказати, що маю піти додому. Всю роботу  зробила, а коли повернеться Юля, то, певне, захоче відпочити.

Але задуму не судилося здійснитися, бо зайшовши до вітальні, побачила, що Олексій не сам. Разом із Юлією, яка непомітне повернулася додому. Судячи з усього, у поганому настрої.

Олексій сидить на дивані, Юлія стоїть над ним. Погляд у дівчини такий, наче то наречений в усьому  винен. Увійшовши, стала біля порогу, бо не знаю, чи варто привертати увагу господарів. Вони і самі помітили мою присутність. Поглянули і погляди виявилися такими різними. Олексій  поглянув втомленими очима. Юля виглядала такою розгніваною, що цілком могла убити на місці.

На мить стало ніяково, навіть страшно, але тільки на мить. Я ніколи не була боягузкою, відстоювала власну правоту. І тепер готова це зробити, якщо доведеться.

-  Ти ще тут? - різко запитала молода жінка, - здається, я сказала, щоб забиралася. Ще на вечірці повідомила, що тебе звільнено.

Перш ніж встигаю відповісти, втручається Олексій.

-  Юля, вирішуєш не тільки ти. Уляну не буде звільнено.

Білявка повертається до хлопця і спокійно промовляє:

-  Чому ж? Це я наймала цю кралю.

-  Але зарплату платимо з моїх доходів, - парував чоловік, - Уляна прекрасно виконує свої обов’язки, не запізнюється. З якої радості, маємо її звільняти?

-  Бо вона втручається не у свої справи, - трохи не скрикнула Юля, - перевищує власні повноваження.

Олексій підвівся. Я з тривогою дивилася на нього, розуміючи, що хлопець може спалахнути. І має на це право.

-  Які  повноваження, Юля? Чи не те, що завадила твоїм тупим подружкам мене лапати та штани мені розстібати?

Помічаю, як блідне красуня Юлія. Дівчина не сподівалася, що наречений запам’ятає це. Олексій  помітивши збентеження білявки, починає злитися по-справжньому.

-  То як? Чого, кохана, мовчиш?

-  Це вона тобі розповіла? - безцеремонно тицьнувши на мене пальцем, запитує Юля.

-  Я сам здатен пригадати подібне нахабство, - парує чоловік, - я був п’яним, але не настільки. Думаєш, не відчував чужі руки, що ковзали по моєму тілу?

Юлія тільки хитає головою. Схрестивши руки, з викликом дивиться на нареченого. Олексій дивиться з таким же викликом. Здається, зараз молоде подружжя готове вилити одне на одного бруд, що накопичувався довгий час.

Спостерігаючи за цим знаю лише одне: їм треба поговорити. Йду до дверей і перш ніж вийти, кажу, майже не обертаючи голови:

-  Я піду…

-  Вали, - коротко відказує господарка, чи то, може вже колишня господарка.

Олексій нічого не каже, і я знаю у чому причина. Хлопець не хоче, щоб я стала свідком того, що може тут статися. Швидко покидаю вітальню, а потім і будинок. Так і не зрозуміла, звільнили мене чи завтра приходити на роботу?

«Якщо знадобишся, тобі зателефонують, - нагадую собі, - зараз йди».

Виходжу за ворота, відчуваючи як тяжко на серці. Мимохіть ставлю питання: навіщо доля знову звела нас з Матвієнко? Це ж стало випробуванням для нас обох…