Олексій: Не відпущу!

Те, що сталося на вечірці, пригадую смутно. До того як випив горілки, пам’ятаю добре. Приїхав додому з роботи, зайшов до вітальні. Там Юлія зі своїми подружками. Ніколи не любив тих курок. Вони ж обмежені, капець. Тільки і розмов, що про чоловіків, ювелірку, косметику та іншу маячню. Як чоловікам таке слухати?

Потім почалася якась маячня. Спочатку захоплювалися мною. В принципі не проти жіночої уваги, бо ті ціпочки вродливі. Та чогось не відчував насолоди. Знав причину. Поруч знаходилася Уляна, яка все бачила.

Випив чарку горілки, ще одну… Свідомість почала слабнути. Останнє що пригадую, як по тілу наче ковзають нахабні руки. Подумав, що то Юлія, але з кожним новим дотиком, починав сумніватися, що то наречена. Також це не могла бути Уляна. Ніжні руки колишньої дівчини, упізнаю. Хочу заперечити, але сил немає. Смутно відчувається злість та обурення. Якого до мене лізуть… невідомо хто!

Далі якась сварка, і нарешті знаходжу сили розплющити очі. Наді мною схилилася Уляна. Моя Уляна. Допомагає дійти до ліжка, вкладає. Відчуваю поцілунок на вустах, такий солодкий… Вже кілька років не відчував настільки яскравих емоцій. Бо три роки тому, мене покинула Уляна - єдина дівчина, яку кохав. Тоді стояв останній день весни. Вітер тріпав моє волосся. Так само як і волосся Уляни, яка йшла геть. Я знав, що вона плаче… Невже варто було  так реагувати на ту дівчину, яку підчепив у місцевому барі?

Тепер лежу у ліжку, намагаючись прийти до тями після учорашньої гулянки. Як і слід очікувати, голова болить, у роті сухо. Повертаю голову і бачу пляшку мінеральної води, яка стоїть на тумбочці поруч з ліжком. Хапаю, відкручую кришечку і починаю пити жадібними ковтками. Хто б не поставив цю пляшку сюди, я вдячний.

Випивши скільки треба, ставлю на місце. Першим наміром виявляється встати, але не виходить. Хочу ще полежати. Не так часто видається полежати у ліжку весь ранок.

До спальні заходить… Уляна. Ніяк не сподівався побачити тут дівчину. Серце тьохкає так, що здається, збирається з грудей вистрибнути.

-  Уляно…

-  Доброго ранку, - привітне відказує шатенка, - думала, будеш спати довше. Я тут тобі принесла…

У руках красуня тримає чашку, від якої йде пара. Підходить і обережно дає посудину у руки.

-  Що це? - запитую, споглядаючи на світло-зелену рідину, в якій  плаває скибочка лимона.

-  Зелений час з лимоном, - говорить дівчина, - те, що допомагає при похміллі.

-  Це мені зараз потрібно, - погоджуюся і роблю перший ковток.

Рідина гірка, але мені байдуже. Цей чай зробила Уляна, а я знаю, що вона все робить з турботою і акуратністю. Завжди намагалася старатися для мене.

-  Дякую, - кажу, роблячи черговий ковток, - знаєш, Уля, я вчора перегуляв…

-  Не те слово, - тихо відказує Уляна, але у голосі немає іронії. Тільки хвилювання, яке знову-таки виражає турботу.

-  Що вчора сталося?

-  Якщо дозволиш, я не стану розповідати, - відказує дівчина, - ти можеш сам запитати наречену.

-  До речі, де вона? - запитую,  відставляючи пусту чашку.

Уляна забирає чашку і ніяково усміхається:

-  Вона ще не повернулася. Я тому і залишилася у будинку, щоб приглянути за тобою.

Як так? Юлія не вдома? Десь загуляла чи що? На мить забувши все на світі, кидаюся до телефону. Перевіряю, може там є повідомлення від благовірної. Нічого немає, не хоче брати на себе відповідальність за скоєне. Набираю номер телефону нареченої, але там одразу скидають. Набираю знову і такий же результат.

-  Ну і де ти? Невже так складно… - від обурення готовий кинути телефоном об стіну.

-  Алексе, йди у душ, - говорить Уляна, - я приготую сніданок.

Слова колишньої дівчини нагадують про те, що варто зайнятися собою. Але перед тим, як піти до душу, повертаюся до шатенки.

-  Уляно, коли вийду з душу, хочу, щоб ти була тут. Виконаєш моє прохання?

На личку Уляни проступає рум’янець зніяковіння. Майже одразу відповідає:

-  Добре. Я залишуся.

-  Не забувай те, що обіцяла, - підморгую, перш ніж піти у душ.

Стоячи під гарячими струменями води, чітко усвідомлюю, що не відпущу Уляну. Я хочу, щоб дівчина знаходилася поруч. Навіть в якості хатньої робітниці, але вона має бути поруч. Навіть якщо доведеться утричі зарплатню підняти, щоб залишилася.

«Не відпущу! Не відпущу», - наче якесь закляття продовжую промовляти. Поруч з Уляною відчуваю себе таким щасливим, як вже давно не відчував. Тільки за ці емоції варто боротися.

Вийшовши з душу, відчуваю аромат яєшні. Від чого починає текти слина. Юля ніколи не готує, вважає, що то не її справа. Мовляв, завжди можна замовити у ресторані. З одного боку, так і є, але інколи бажається домашніх страв, які приготує друга половинка. Кохана дівчина чи навіть дружина.

Поки що у мене немає ні того ні іншого. Дружина скоро з’явиться, а от щодо коханої жінки… З цим у мене з Юлею мало шансів. Поки мився, думаючи про Уляну, наполегливо лізла ще одна думка. Як наречена могла так зі мною вчинити? Тепер, пригадуючи вечірку, також пригадую і те, як дівчата наполегливо торкалися, лізли у штани. Якщо подумати, то вони не мали право цього робити, бо я ж був практично непритомний. Тобто не міг дати згоди чи заперечити. Виходить, що за мене дала згоду Юлія? На яких підставах? На тих, що вона моя наречена? Хіба майбутня дружина не повинна захищати свого коханого, навіть якщо не любить його?