Уляна: Нам краще залишитися друзями

Скільки вже пройшло часу, як сидимо і дивимося одне на одного? Година  чи ціла доба? Чи, можливо, кілька хвилин. Із зусиллям стримую гірку посмішку. Олексій дивується, чому я тоді не вступила? Хлопець не знає, що після розставання з ним, я понад рік приходила до тями. І коли треба було здавати іспити завалила все, що тільки можна. Якби дала хабар, кому потрібно, то вступила, мені про це трохи не прямим текстом сказали. Не було у мене коштів так зробити. Саме тому, хочу піти навчатися на контракт, щоб все було чесно і за гроші.

Треба ж було такому статися, щоб шукаючи роботу, натрапила на Олексія? На хлопця, якого нестямно кохала, якого покинула, бо вирішила, що нам не йти одним шляхом. Думала, що все минуло… але ні. Варто побачити цього темноволосого красеня і все… серце колотиться наче безумне. Почуття хвилями охопило, а розум відключається. Усередині все просто кричить від того, що маю махнути рукою на все і кинутися на шию коханому.

Хіба це можливо? Олексій має наречену. Молоду, красиву жінку, яка стане дружиною. Усвідомлення цього викликає сльози на очах, але я маю триматися. Може дійсно правильно встати і піти? Звільнитися з роботи, яка з першого дня стала нестерпним випробуванням.

Коли Олексій звичне знахабнів і поліз цілуватися, вартувало величезних зусиль, щоб не піддатися. Хотілося забути про все і розчинитися в обіймах коханого. Відпити тієї отрути, якою колись напував мене. Подібне неможливе…  

Олексій за ті роки,  що нас розділяли, не зрозумів, що стало причиною того, що вказала молодикові на двері. Хоча б мені легше б стало руку собі відтяти чи як там кажуть… Хлопець не зумів второпати, що саме його безкомпромісність, небажання враховувати думку інших, прагнення брати усе, що подобається і змусило мене відмовитися від почуттів. Він не дивився на мене, як на свою дівчину. Я була його трофеєм і призом, який завоював.

Тепер щось пізно змінювати, хоча відчуваю, що готова. Але ні… в Олексія наречена. Жінка, якій він зробив пропозицію. Юля - не я. Не мене Олексій поведе до вівтаря. Хочеться кричати від такої думки та який сенс?

-  Алексе, - вкотре звертаюся до чоловіка, який колись був моїм коханим, а тепер платить гроші за роботу, - я повернуся на кухню, добре?

Молодий чоловік мовчить десь хвилину, після чого промовляє:

-  Бачу, що тобі байдуже на наше минуле. Виходить, що й на майбутнє також? Що буде з нами, Уляно?

-  Нам краще залишитися друзями, - кажу перше, що приходить у голову.

Майже одразу жалкую про сказане, бо Олексій дарує такий погляд, наче… Я ж відчуваю тривогу, очікую, що чоловік зараз спалахне, розізлиться.

-  Добре, - спокійно  відказує той, - повертайся мити посуд, - я на роботу поїду.

-  Ти на мотоциклі їздиш? - ставлю ще одне безглузде питання.

-  Байком не користувався вже два роки. Головним чином на машині. Юля боїться їздити на мотоциклі, а без дівчини ганяти не цікаво.

Ще один спогад, коли мчимо за містом, насолоджуючись свободою. Весняний вітер огортає, я обіймаю свого коханого і весь світ відкритий перед нами. На небі вже запалюються перші зорі, а ми збираємося кататися всю ніч. Роблячи зупинки, щоб випити кави з термосу. Ми щасливі, бо разом. Як би хотілося повернутися туди, хоча б на мить.

-  Гарного робочого дня, - кажу вже у спину господарю, але той виходить, не додавши ні слова.

Залишившись сама, швидко йду на кухню, де вже б мала помити посуд. Відчуваю, як душать сльози і не стримавшись, схлипую. Чому так?! Навіщо доля звела мене з Олексієм? Щоб зробити боляче?

«Бо ти мріяла про цю зустріч. Біль нікуди не зник, ти удавала, що забула його», - внутрішній голос, чітко давав відповідь на питання.

Добре, тоді запитаю інше: чому я зустріла Олексія, коли той вже наречений? Має прекрасну дівчину, яку… невже кохає? Тоді чому поліз до мене? Відповідь проста… бо колись покинула. Матвієнко не пробачає подібного.

-  Що мені робити? - промовила вголос витягуючи овочі з холодильника, - Олексій не залишить у спокої, і я навіть не знаю, добре то, чи погано.

Змушую себе не думати про Олексія. Через нього і так багато часу втратила. Юлія повернеться через дві години, варто почати готувати вечерю, щоб до того як майбутнє подружжя обидва переступлять поріг будинку, все виявилося готовим.

Вже панувала темрява, коли впоралася з роботою. Після вечері, перемила посуд, попрощалася з Юлею і перевдягнулася у звичайний одяг. Юлія мала хороший настрій, певне їй вдалося все, що планувала. Олексій за весь час не промовив до мені ні слова, за що вельми вдячна. Вдома чоловік ходив у джинсах і футболці. У повсякденному образі, зі злегка розпатланим волоссям, виглядав таким же стильним, як і у діловому костюмі.

-  Дурня це все, - промовила, крокуючи приватним сектором, - так і будеш страждати, дивлячись на нього? Це погане рішення.

-  Уляно, - почулося позаду мене. Невже знову? Мені тікати чи залишитися?

Обертаюся і бачу, що Олексій все в тій же футболці та легких джинсах. На плечі накинута шкіряна дублянка.

-  Алексе, навіщо ти вийшов на вулицю майже роздягнутий? - відчуваю, як хвилююся за нього, - на дворі березень. Ще не та погода, щоб…