Олексій: От і зустрілися!

Зустріч з Уляною вибила зі звичного ритму життя. Здається, жив собі спокійно, побудував бізнес, знайшов наречену. Коли менш за все очікував на подібне, минуле увірвалося, хвилею збиваючи з ніг. Подумати тільки! Я - успішний молодий  чоловік, син багатих батьків і представник золотої молоді, не можу забути якесь дівчисько. Уляна колись відшила мене! Та весна, коли між нами спалахнули почуття, стала найпрекраснішою у моєму житті. Та все тривало недовго, рівно до того моменту, як Уляна покинула мене. В останній день весни…

Як мені бути тепер? Юля сказала, що Уляна погодилася працювати хатньою робітницею і подібне викликає незрозумілі почуття.

З одного боку, не можу допустити, щоб дівчина, яку колись кохав, носив на руках, займалася прибиранням і приготуванням їжі. Не хочу, щоб така красуня марнувала життя на домашні справи, терпіла вереди багатеньких господарів. Я знаю Юлю, здатна причепитися за погано витертий пил чи недосолений суп. Наречена має на те право, бо платить гроші. Але мені нестерпна сама думка, що Уляна стане займатися подібним…

З іншого боку, охоплює урочистість. Вона заслужила таку долю. Заслужила працювати служницею, тією, хто здатна тільки на прибирання зі столу та витрушування килимів. У неї все могло бути не так…

Уляна могла б залишитися моєю дівчиною, згодом перетворитися на наречену. Після чого стати пані Матвієнко. Зараз би була господинею цього дому, але не служницею. Та дівчина зробила вибір! Бачте, їй не дозволила принциповість залишитися зі мною. Я дійсно, по молодості був трохи «відірваний», але ж… хіба так важко було пробачити мені кілька помилок? Зараз подорослішав, став іншим.

Нехай тепер Уляна дивиться на мене і жалкує. Я і раніше був нівроку, а тепер став справжнім красенем. Нехай блакитноока німфа спостерігає, як обіймаю свою наречену. І ця наречена - не вона!

-  Алексе, ти вже готовий? Чи так і будеш вовтузитися? - до кімнати заходить Юля, саме тоді коли намагаюся впоратися із краваткою.

Дивлюся на молоду вродливу жінку, яка має скоро стати моєю дружиною. Між нами немає щирого кохання, ми знаємо це обидва. Наш шлюб - це домовленість між родинами. Але Юля гарна, дуже гарна і це має мене втішити.

Підходжу до Юлії і пристрасно цілую її у вуста. Відчуваю аромат парфумів, які красуня завжди підбирає з такою ретельністю.

-  Що на тебе найшло? - грайливо запитує молода жінка, - виявилося мало того, що витворяли уночі? Бажаєш продовження?

-  Які у тебе плани? Може увечері до ресторану?

-  Не вийде котику, - відказує та, - зараз відправлю тебе грошенята заробляти, сама дочекаюся Уляну. Скажу, що має зробити, потім поїду до батьків. Це до пізньої ночі.

-  Ти залишаєш Уляну саму у домі? В перший робочий день? Чи можна їй довіряти?

-  Чому ні? Здається нормальна дівчина. У домі камери, якщо щось надумає поцупити, то швидко знайдемо. Не думаю, що бажає втратити роботу. Нехай  починає працювати. Чим швидше почне, тим так само швидше змириться зі своєю долею. Я б ніколи не змогла посуд на когось мити. Та не всім так щастить, як мені, народитися в успішній родині.

Юля сміється, а я… думаю над тим, що сьогодні варто повернутися додому серед робочого дня. От і зустрілися ми з Уляною… варто з самого початку дати їй зрозуміти, хто з нас господар. Бо минулого разу не зрозуміла, що головний у стосунках саме я. І я не дозволяв дівчині тікати.

Півдня на роботі вагався, все валилося з рук. Не знав, чи варто робити те, що задумав. Разом з тим, розумів, що зараз чудова нагода, може іншої і не буде. Уляна знаходиться сама у мене вдома. На моїй території. Я приїду і застану її зненацька… і що потім?

-  Ми поговоримо, - твердо сказав собі. Правда не знав, про що саме станемо говорити та й узагалі, як розпочати розмову з тією, що колись боляче ранила.

Щоб не думати зайве, швидко збираюся і їду додому. Добре ще і те, що садівник сьогодні не вийде на роботу. Почне працювати у саду днів через три.

Приїхавши до воріт, відчув себе злодієм, який прагне пробратися до чужого помешкання. Чи може, краще сказати, закоханим йолопом, що заради дівчини, яка подобається, здатен наважитися на подвиг. Але я не закоханий  йолоп! Колись неймовірне любив Уляну, а тепер… хочу розставити усі крапки над «і». Вказати дівчині, де її місце. Вона служниця, я господар.

Тихо пройшов до будинку, потім проник до кабінету, бо саме там є пристрій, що відмикає камери. Впоравшись із задуманим, безшумне пішов до кухні. Судячи з метушні, яка доносилася звідти, Уляна знаходиться там.

Ще не дійшовши, почув спів. Уляна співала пісню, як це робила колись. «Ми з тобою, проти всього світу». Наша улюблена пісня. Пам’ятаю, як сиділи на пагорбі, коли виникли проблеми з батьком. Сиділи обійнявшись на моїй шкіряній куртці. Співали, дивлячись, як на небі запалюються перші зорі.

Це все у минулому. Зараз йду до кухні. Заходжу і бачу струнку дівочу постать, яка метушиться, складаючи посуд до посудомийної машини. Деякий час непорушно стою, схрестивши руки на грудях. Очікую, доки Уляна мене помітить.

Дівчина зайнята тим, що розкладає рушники, турбується про те, щоб вони лежали охайно і акуратно. У цьому також вгадую її, мою дівчинку. Ту, яку покохав кілька років тому.

Нарешті дівчина обертається, тендітна рука тягнеться до столових приборів і завмирає… Дівчина нарешті мене помітила. Розгубленість, що виникає на ніжному личку, викликає почуття тріумфу! Ми тут самі! На чийому боці перевага, здогадатися не складно.