Хотіла відвідати Коломию… Він кликав її на концерт, писав, що хоче пізнати через неї Музику. Що в цього чоловіка на думці? Про яку музику він їй пише? Музику душі, музику серця?! Хотіла б його ще раз побачити…
Як справжня амазонка, їхала верхи. Кінь ступав поважно. Спостерігала, як хмаринка за хмаринкою пропливала у високості, як дерево за деревом зникало з поля зору. Міцно стискала в руці лист товариша.
І для чого вона взяла його з собою? Яка їй користь з того? Це ж лише аркуш паперу. Та серце співало інакше. Вона любила його листи, любила перечитувати їх декілька разів, сама не розуміючи чому.
− Мені треба дуже білих рук, аби мене гладили по голові… Я би хотів і Вас попестити, але не вмію так, як Ви.
Ці слова ніяк не могла викинути з голови. Як гарно пише цей чоловік. Він таки вміє робити компліменти дамі.
З нетерпінням чекала їхньої зустрічі… чи… листа від нього, серце тріпотіло від незрозумілих переживань.