Почуття це добре чи все ж таки - погано?

Річард. О цей Річард! Невже в моєму житті з'явився дійсно хороший хлопець? Невже доля вирішила припинити перевіряти мене на міцність ? Знаєте, в мене зараз настільки змішані відчуття, що я й не можу цього описати. Чому я його завжди зустрічаю в моменти стресу? Чому я із ним така відкрита? Моє тіло покривається мурашками, коли наші очі зустрічаються. Я хочу йому розповісти про все, що турбує та обійняти, відчуваючи його мужні руки, які в змозі захистити від всього світу. Але водночас мені так важко знову відчинити двері своєї душі. Якщо це не доля? Якщо це знову той типаж хлопців, що зроблять все для того, щоб затягнути дівчину в ліжко? Ой, а в моєму житті таких було багато. Зазвичай це одразу можна помітити. Якщо хлопець в першу зустріч обсипає вас компліментами так, як бабка на лавочці за коротку спідницю - то будьте впевнені, ви йому зовсім не цікава. До того покидька я була досить харизматичною дівчиною. В мене було багато залицяльників, тому я й навчилася відрізняти чоловіків. Але трясця! Що я говорю? Хіба не мене зґвалтував і ледь не вбив коханий? Час у психолога дав свої плоди. Вперше за стільки років, я розповіла це без болів. Але знаєте..Десь глибоко в душі, я хочу, щоб ці покидьки отримали по заслугах й пройшли через все те, що і я. Я вірю, що життя - бумеранг. Кожному повернеться все погане й хороше.

Сьогодні Річард телефонував мені. Але я не відповіла. Я хотіла почути його голос. Коли я розмовляю із ним, то здається, ніби все навкруги завмерло. Зникає шум автомобілів, сміх дітей, які ганяються за кішкою в тому парку та гучні розмови натовпу, який відпочиває в сонячний день. Залишаємось тільки ми у 2-х. Наодинці. Ви запитаєте чому ж тоді я не відповіла на його дзвінок? Та, тому що мені соромно. Мені здається він здогадується про мої почуття. А це мене бентежить. Так, моє серце пришвидшує свій ритм, коли ми зустрічаємось. Але я не згаю кінцевого результату. Я не провидиця. І якщо мені знову зроблять боляче, то я більше не зможу пережити ці болі. І жоден психолог не буде в силах мені допомогти. В мене от - от все тільки почалось налагоджуватись. Бабуся щаслива. Вперше за довгий час я бачу її щиру посмішку та блискучі очі. Біля неї знову її син та скоро вона стане бабусею вдруге. Її щастя для мене найважливіше. Останні декілька років вона завжди непокоїлась. І от врешті її син, невістка та майже 2 онуки поряд.

З роботою в мене все теж прекрасно. Мене запросили в Париж на зустріч відомих письменників. Я зможу поспілкуватися із людьми чиїми книгами захоплювалась все життя. Якщо я себе добре представлю, то буду мати змогу спробувати долучитись до співпраці із ними!

Життя налагоджується. Після довгих, важких років, - я врешті відчуваю себе щасливою. Мені вже не страшно виходити в публічні місця. Так, кожен мій крок це внутрішня боротьба із собою, але все ж таки - все набагато краще, ніж, наприклад минулого року.

Тому мені й страшно впускати когось у своє серце. Якщо він теж його розіб'є, то я знову буду замкнутою Мією. Я не хочу так більше жити! Життя подарувало мені шанс. Я ледь вижила. Тому я зроблю все для того, щоб повернутися в моє безтурботне минуле. В ті часи, коли кожна річ у цьому світі - викликала мою посмішку.

"Річард. Ти подобаєшся мені. І я б хотіла відповісти взаємністю, але є забагато "але". Я не можу ризикувати всім тим, що я побудувала - заради тебе. Вибач."

Мені потрібен час, щоб розібратися із тим клубком в голові, що так заплутався, тому я продовжуватиму тримати оборону. Чому в чоловіків все так легко? Ми ж практично не знайомі. Він мене всього - на всього декілька разів побачив. Діалог наш теж не був активним. Так, я йому вдячна. Саме він завжди мене рятує в будь-яких ситуаціях. Але кохання з першого погляду не буває! Окей, він мені не говорив, що кохає. Я тільки занадто сильно накручую себе. От цікаво. Я одна, кому він телефонує чи таких безліч? От як я можу довіряти людині, яку практично не знаю? Можливо його це ранить...Та все ж необхідно ставитися з розумінням. Нам вже не 16. Ну знаєте? Цей вік, коли зносить дах від поцілунку та коли здається, ніби це кохання триватиме вічність. Та що у вас буде сім'я і великий будинок з чудовим садом в якому бігатимуть ваші кохані діти граючись із собаками чи кішками.

В дорослому віці набагато важче будувати стосунки із людьми. Я думаю, що кожен із нас пройшов свій власний біль, який досі зображається в підсвідомості. Ми дорослішаємо, але все назавжди залишається в пам'яті. Тому необхідний час, яки дасть змогу пізнати людину краще.

В цю хвилину я даю собі цей час. А далі буде - як буде. Неси мене течія та тільки прошу в глибини океану, а не в мілке озеро.