Річард

Минув тиждень, як ми не бачились. Сьогодні, я сидів сам в пустій квартирі й чомусь згадав її. Здається, я почав розуміти, чому Міа така холодна. Мені захотілось їй написати, але ні. Я не робитиму цього. Вона знову проігнорує моє повідомлення. Краще просто зустрітись. Можливо ви думаєте, що вона мені не потрібна, та я щодня думаю про неї. Ті блискучі очі, напевне, не зможе забути жодна людина.

Сьогодні в моїх батьків був ювілей - 35 років із дня весілля. Тому запланований міні — вечір для найближчих людей. Батько на сьогодні закрив ресторан для відвідувачів. Ще раніше я замовив їм відпустку. Балі. Моя мати обожнювала цей острів. Тому купивши букет із 51 хризантеми, я поїхав до місця призначення.

Все було чудово оформлено. Мінімалізм. Але так вишукано. В залі стояли квіти, їх була не зліченна кількість. Фотозона зі срібним фоном й біло — золотими кульками та жива музика. Все в стилі мами. Я прийшов трішки швидше, ніж мав. Тому привітав їх першим. Відносини в нас не були найкращими, але я справді щиро радів тому, що стільки років вони поруч. Такі щасливі. Матір розплакалась від слів мого вітання. Це було так ніжно, вона поцілувала мене так щиро. Вперше я відчув батьківську любов.

За декілька хвилин після цього почали приходити гості. Близько години тривали вітання. Я сидів за столом й до мене підійшли батьки.

- Знайомся, це Кетрін — дівчина за яку ми тобі розповідали, ти маєш її пам'ятати її. В дитинстві разом ви часто гралися разом. - сказав батько.

- Здається щось пригадую, але це було так давно...Ти так виросла. - Відповів Річард

- Минуло більше 10- ти років. Ми не бачились з того дня, як ти поїхав в США.

- Маєш рацію.

- Хм, міг хоча б завітати до мене після повернення. - обурливо відповіла Кетрін.

- Так, вибач... Просто минуло стільки часу, я думав, ти вже забула мене.

- Я чекала тебе.

Настала незручна тиша, тому батько Річарда запропонував присісти за стіл. Річарду стало некомфортно. Кетрін була дівчиною з якою вони разом проводили дитинство. Батьки часто залишали їх удвох, оскільки завжди займалися роботою. Разом їм було весело. Та одного дня все обірвалося. Спілкування завершилось. Діти виросли. Та й він розумів, що її хочуть зробити його дружиною. Але проти серця не підеш.

Ввечері, після декількох випитих стаканчиків вина Річард вийшов на двір, йому захотілось подихати свіжим ніжним повітрям та відпочити від шуму, що його оточував. Слідом за ним пішла Кетрін. Між ними зав'язалась розмова :

- Ти мене уникаєш весь вечір, я помітила це. Чому?

- Та ні, тобі здалось. До речі Кетрін...Думаю ти знаєш, що наші батьки планують нас одружити ..?

- Знаю. Я погодилась.

- Погодилась?! В сенсі? Чому?

- Можливо ти не знаєш, але ще в дитинстві я відчувала до тебе тепло й мені хотілось завжди бути поряд. Коли ти поїхав, я щодня очікувала повернення. Тебе не було понад 10 - ти років. Я виросла. Ти теж. Та в мені й досі горить той дитячий вогник. І знаєш, я не відмовлюсь від такої можливості. Гарний, успішний, розумний..що ще може бути потрібним?

- Кохання. Необхідно хоча б це почуття. Але в нас його не має. І ніколи не було. Це тільки дитяча прив'язаність. Нічого більше. Тому закінчімо цю розмову. Я ніколи не піду проти серця. Навіть не сподівайся на це.

- Ти будеш моїм. Я в цьому впевнена. Ще жоден хлопець не зміг втекти від моїх чар.

- Хм, яка самовпевненість. Колись ти такою не була. Дівчинка виросла...Та тільки я вже висловив свою точку зору. Тому, вибач, але наша розмова завершена.

Після цієї розмови Річард розсердився й вирішив поїхати додому. Була пізня година та й сенсу залишатись вже не було. Тому попрощавшись із батьками він викликав таксі й поїхав додому. Дорогою довго думав над словами Кетрін. Його це непокоїло. Чому вона так хотіла його? Дитяча мрія чи просто бажання отримати те, що досі не її? Але це все не важливо. Він ніколи не погодиться. Хоча..Кетрін була його першим коханням. Це все залишилось в минулому, але спогади викинути не вдасться.

Приїхавши, Річард вирішив залишити всі події в цьому дні й забути цю ситуацію. Було близько 24:00, тому прийнявши душ — він пішов спати. Завтра чи вже сьогодні його очікувало багато справ. Декілька консультацій та 3 операції.

Ранок, 7:00. Продзвенів будильник. Так не хочеться вставати. Та я вимушений. Зібравши всі свої сили — я вирушив в кухню. Ранкова кава. Що ще так пробуджує та надає сил ? Приготувавши сніданок й випивши гарячий напій — я сів в авто й поїхав на роботу. Вранці була призначена перша консультація. Це була жінка, близько 30. Після родів у неї сильно обвисли груди та розтягнулась шкіра в області живота. Їй необхідна була абдомінопластика й мастопексія. Їй було страшно, та вигляду не подавала. Я зрозумів це одразу, тому старався заспокоїти. Це все було через чоловіка. Вона сказала мені такі слова :

"Він не хотів мене після народження нашого сина, хоча й не говорив цього, але я бачила...Я розуміла..Я втратила свою жіночу привабливість. До родів моя фігура була неймовірною — пружні й великі груди, осина талія й широкі стегна. А зараз...Тому я хочу змінитись. Для нього. Я стану кращою."

Я ніколи не міг зрозуміти таких чоловіків. Так, я пластичний хірург, та тільки я ніколи не стану підштовхувати свою дружину до такого. Хай би що не було. Але вона — мій вибір. Я не знаю, що таке кохання, оскільки не відчував цього, та думаю, що саме так й повинно бути.

День проходив повільно, зате нормально. Все було спокійно. 2 успішних операції та декілька задоволених клієнток. Я отримував задоволення від посмішок людей, яких оперував. Це такі чудові відчуття, розуміти, що допомагаєш комусь відчувати себе краще.

Остання консультація. Я вільний. Цей день врешті завершився і я зміг відпочити. Міа. Я вирішив зателефонувати їй. Мені так хотілось хоча б на декілька хвилин зустрітись. І я зробив це. Кожен гудок тривав неначе вічність. Вона піднесла. Моєму щастю не було меж. Погодилась. Тому швидко завершуючи робочий день, я вирушив до неї.