Зустріч з подругою.

Повертаючись додому Міа довго думала над тим чи варто було відкривати своє серце Річарду. Їй було важко. В останні декілька років стільки всього відбулося. Єдина людина з якою дівчина могла розмовляти — Тереза (психолог). Бабусі вона не могла розповісти те, що відбувалося на душі. Ні, не через те, що вона їй не довіряла. Просто Міа розуміла, що вона непокоїлась за дівчину більше, ніж за своє життя. Напевне тому їй так хотілося поділитися всім зі сторонньою людиною.Важко бути сильною й удавати ніби все в порядку. В день посміхатись, а ввечері безшумно плакати в подушку. Це вбивало її. Більше так продовжуватись не могло.

В середу зранку Міа прокинулась й, як завжди поснідала з бабусею. Надворі падав дощ. Глянувши у вікно, вона зрозуміла, що сьогодні залишиться вдома й проведе час виключно із собою. Відредагувавши ще один розділ книги своєї клієнтки, дівчина зробила ковток гарячого чаю й зайнялась пошуком серіалу для огляду. Такі дощові вечори їй дуже подобались, та тільки не гроза. Міа ненавиділа бурю.

Теплий плед, чашка гарячого чаю та новий, дуже цікавий серіал..що ще необхідно самотній дівчині в такі тьмяні дні? СМС. Річард? Ні. Написав шеф із видавництва з проханням, як найшвидше закінчити корегування. Клієнт поспішав із видруком книги. "Боже, чому саме сьогодні?" подумала Міа. Їй так не хотілось займатися роботою в цей день...Зібравши всі сили в кулак — дівчина взялась до роботи. Пройшла година, дві й вона зовсім не помітила, як настав вечір. Від роботи її відірвав телефон. Так це був він. Повідомлення із коротким змістом, але таке приємне..."Одягайся тепліше, вночі має бути холодно". Вона посміхнулась, але не відповіла нічого.

Минуло декілька днів, після тієї смс, Річард більш нічого не писав. Дівчину це трішки занепокоїло, тому що десь глибоко в душі він їй симпатизував, але вона вирішила викинути думки про нього зі своєї голови й зайнятися своїми справами. Надворі було тепло, тому взявши Моллі, пішли на прогулянку до лісу. Міа обожнювала природу. Місця, де можна було насолодитися теплим вітерцем та посидіти на зігрітій сонцем землі. Тут вона могла плакати чи сміятись. Цілковита самотність.

Прогулянка тривала не довго й приблизно за години 2 вони вирушили додому. Їх мучила спрага, тому затримуватись на довго не могли. Виходячи з лісу, Міа почула знайомий голос, але не могла зрозуміти, хто це. Вона повернулась. Це була її стара знайома — Анета. Вони навчалися разом.

- Міа, стій...Це справді ти? Я думала, ти загинула...Жива! Очам не вірю.. - сказала Анета

- Привіт, чому ти так думала? Все в порядку, я просто переїхала. Ха-ха

- Ти так раптово зникла із нашого містечка, всі думали, що щось із тобою трапилось.

- Та ні. Хотілось змінити щось у своєму житті. В будь-якому випадку, приємно тебе бачити.

- Мені теж, може маєш вільну хвилину, мені б дуже хотілося порозмовляти із тобою. Ми так давно не бачились... Чи не хотіла б ти за годину чи дві, зустрітись десь, порозмовляти ?

- Так, звичайно, чому б і ні. Не далеко мого будинку є кав'ярня, там є багато різних напоїв. В такий спекотний день — випити холодного лимонаду не завадить.

- Тільки вишли мені адресу на номер. Й за годинку зустріньмось, оскільки зараз маю одну справу, яку мушу залагодити.

- Добре, я відведу Моллі додому й чекатиму тебе там. До зустрічі!

- До зустрічі, Міа!

Дівчина була здивована цією зустріччю, вона зовсім не очікувала зустрітися з Анетою. Раніше це була її близька подруга, але після завершення школи — спілкування перервалось.

Прийшовши додому, Міа, залишила собаку разом із бабусею й вирушила до місця зустрічі.

Обравши столик, що знаходився на дворі — замовила 2 лимонади й очікувала подругу. Анета запізнювалась.

- Привіт, вибач за запізнення. Я тільки вчора сюди переїхала й ще не встигла зробити все необхідне..Потрібно ще вирішити все із роботою та й речі розпакувати...- сказала Анета

-Привіт ще раз. Нічого, я розумію. Теж колись переїздила й знаю, як це. До речі, я замовила нам лимонад, не знаю чи ти хотіла саме його, але сподіваюся тобі сподобається

- Ну що ти, чудовий вибір! Як в тебе справи? Що нового та як склалося твоє життя?

- Та нічого такого не відбулося. Працюю редактором. Звичайна стабільність...Чому ти вирішила змінити місце проживання?

- Моєму чоловіку запропонували тут чудову роботу.

- Ти одружилась? Коли?

- Минулого року. Ти знаєш його. Пам'ятаєш Лукаша, ми навчались в одному класі?

- Так, він ще тоді говорив всім, що любить тебе й ти станеш його дружиною. Але, як так? Ми тоді сміялися із цього. Таким маленьким був й смішним...Мені не віриться ...

- Так, після закінчення школи, ми пішли навчатись в Університет. Там все й закрутилось. Я й сама в це не вірю. Мій чоловік..я досі згадую, яким малим міньйоном він був. А зараз..Високий, мужній, харизматичний.

- Справді, я здивована. Я щаслива, що все так добре склалося.

- Я теж. Кохаю його до безтями. А як у тебе в особистому?

- Живу із бабусею й Моллі. Особистого життя в мене не має. Не вийшло. Але й не хочеться.

Дівчині було важко розмовляти на цю тему, та вона посміхнулася й удала ніби це її не турбує.

- Вибач, що запитую, але чому ти розійшлась із Камілем? У вас, ніби все було чудово. Мій Лукаш з ним зустрічався час від часу й той завжди так ніжно розповідав про тебе. - запитала Анета.

- Так. Все було чудово. Та тільки один вечір змінив все. Тому ми завершили все.

Це запитання вивело дівчину із колії. Каміл. Вона ненавиділа його. Достатньо було згадати тільки ім'я й одразу починало трусити. Та вона не могла показати подрузі це. Потрібно бути спокійною. Міа зі всіх сил старалася не думати про це. Анета зрозуміла, що ця тема їй не по душі й більш не продовжувала її. Та тільки не могла зрозуміти. Чому Каміл говорив всім, що Міа загинула? Вона хотіла розпитати про це та розуміла, що ще не час.