Все заново...

 У вівторок вранці в мене було призначена консультація із психологом. Спочатку я ненавиділа це. Було важко розповідати про свій біль. Я довго не могла відкритися моєму лікарю і розповісти все, що сталося в ту ніч. Досі не можу. Але здається, вона зрозуміла те, що я так стараюся приховати. Під час наших консультацій пані Тереза жодного разу не витягувала із мене слів, тому із нею було легко і навіть приємно. Виходячи із її кабінету, я відчувала себе грішницею, яка щойно відпустила всі свої гріхи.

- Міа, ти повинна навчитись насолоджуватись життям. Вдихни повітря. Чи відчуваєш його смак? Нехай здається, що його не має, але без кисню — ти загинеш. Якщо будеш цінувати такі, здавалося б звичайні речі — зможеш зрозуміти, настільки важлива кожна річ, що відбувається із тобою зараз. - Сказала на прощання пані Тереза.

Після цього я вирішила вигуляти Моллі. Вона обожнювала наші прогулянки й ненавиділа залишатися без мене. Кожного разу, коли мене не було, вона лягала біля дверей й очікувала повернення.

Пристебнувши її на повідець ми вирушили до озера. Мені так соромно згадувати ту неприємну ситуацію й водночас смішно. Та ще й Річард...дарма я тоді так на нього накинулась..Він же не винний в моїх проблемах. Але він ідіот. Хлопець, що не знає про існування розділових знаків та ще й грубіян! Сподіваюся ми більш ніколи не зустрінемось.

Міа була ображена на нього, але чомусь згадувала. Десь глибоко в душі, йшовши в той парк — очікувала його побачити.

Довго спостерігаючи за дівчиною, — Річард таки підійшов. Його заманювала її краса. Цей шарм спокушував його все більше й більше. Хлопець вирішив, що навіть не зважаючи на її слова — він доб'ється її. Захопленість це чи справді в ньому оживають почуття — він не знав, але хотів просто бути поруч. З нею комфортно, хоча вона й важка людина.

-Міа, стій ! - гукнув дівчину Річард. Вона озирнулась й побачивши його — почервоніла.

- Привіт, чи можу я попросити тебе виділити для мене трішки свого часу?

- Еммм.....ну......навіть не знаю..я трішки зайнята..

- Це не на довго. Сходімо в місцеве кафе хоча б на каву. Обіцяю, все буде добре. Можливо ти вважаєш інакше, але я ввічливий чоловік.

- Хмм.... , ну добре... - вагаючись відповіла дівчина.

Ідучи Річард довго думав над тим про що почати розмову, йому не хотілося згадувати минулі рази їхніх зустрічей. Він розумів, що їй ця тема — не приємна.

- Ти сьогодні так гарно виглядаєш — похвалив її хлопець.

- Це так банально, але дякую.

- Так, маєш рацію. Але я це дуже рідко комусь кажу. Зазвичай дівчата самі зі мною знайомляться й мені не є потребою ходити на побачення або щось типу того. За останніх 3 роки я вперше не знаю, як почати розмову із дівчиною..Ти інша. Я не розумію що саме, але щось притягує до тебе.

- Ха. Так, я інша. Я не дивлюся на зовнішність й мене зовсім не цікавить, хто ти. Я не вірю, що чоловіки можуть відчувати.

- Але це не так. Чому ти так у в цьому впевнена? Можливо тобі колись й хтось зробив боляче, але не всі такі.

- Не всі? Слухай, якби не моє красиве лице, то ти б навіть не почав зі мною бесіду й точно не продовжував нашого спілкування. Обличчя, фігура...Вам важлива обкладинка й рідко хтось цікавиться, що ховається під нею.,

- Ні. Зовнішність важлива тільки в перший період знайомства. З часом, якщо кохаєш особу — починають подобатися навіть недоліки. Просто стає все одно, як вона вдягнена чи як виглядає...Хочеться, щоб ця особа завжди була поруч.

- Звучить це, звичайно, дуже добре. Та тільки казочки все. Звичка. Саме вона тримає осіб поруч. У відносинах завжди одна особа віддає, а інша отримує. Так триває місяць, рік — два..Але рано чи пізно це закінчується.Таке життя не може продовжуватись вічно. Винятки бувають, я вірю...точніше стараюсь в це вірити, та тільки це дуже й дуже рідко.

- Частка правди у твоїх словах є й мені подобається, як ти думаєш й розмовляєш.

Був сонячний день, тому прийшовши в кафе вони обрали столик, що знаходився надворі. Для дівчини це було щось таке нове. Вона вже давно не виходила нікуди, окрім парку, та й не знала, що зовсім недалеко є таке затишне місце. Від дня свого переїзду Міа завжди була вдома й виходила тільки, щоб вигуляти Моллі або до магазину.

За декілька хвилин підійшов офіціант й запитав чи може панство зробити замовлення.

- Що бажаєш випити? - ввічливо запитав Річард

- Банановий шейк.

- Добре, а я візьму холодну каву. Дякую, це все.

Офіціант прийняв замовлення й залишив молодих людей наодинці.

- Міа, розкажи щось про себе, мені цікаво як ти живеш та чим займаєшся.

- Що ж, працюю я редактором місцевого видання. Займаюся виправленням помилок сучасних письменників у творах та всім, що зв'язано із цим. Життя в мене доволі нудне. Проживаю із бабусею й моєю Моллі.

- А на рахунок друзів що? Вечірки, нічне життя?

- Я не місцева й переїхала сюди близько 3-х років назад. Друзів завести не встигла та й не хотілось. Напевне я виросла, але зараз мене цілком влаштовує така буденність. А що на рахунок тебе?

- Можливо не схоже, але я лікар. Пластичний хірург.

- Я сподіваюся ти не будеш пропонувати мені свої послуги? ха-ха

- Ні, що ти. Як я раніше й казав, ти — гарна. В тебе такі ніжні риси обличчя. Ти знаєш, що це притягує чоловіків? Я здивований, що ти сама. До речі ти розповідала, що проживаєш з бабусею. Батьки залишились в рідному місті, а ти переїхала до неї, так?

- Ні, мої батьки загинули. Мені було 6, як втратила матір. В неї був рак. Батько її дуже кохав і після смерті почав щодня вживати алкоголь, щоб зменшити цей біль. Була зима. Він як завжди пив. Я пам'ятаю досі той вечір. Бабуся взяла його за руку й благала перестати. Він підвищив на неї голос, відштовхнув та взявши із собою пляшку вийшов із будинку. Наступного дня його знайшли в сусідньому селі. Він замерз до смерті. Як нам розповідали, — батько йшов в гості до друга, але дійти не зміг...

- Вибач...Якби я знав, то б не зачепив цю тему...

- Не вибачайся, ти ж не винний у цьому. Я не розумію й сама чому тобі це розповідаю..Я так давно нікому не відкривала своє серце й напевне, якби ти був моїм другом — то не змогла б. Та тільки ти незнайомець, а таким людям легше відкритись. Ти не знаєш чи зустрінетесь знову, тому це не так важко.

- Зустрінемось. Я цього прагну.

- Ну що ж, побачимо, та тільки я в цьому не впевнена. А зараз, вибач, та мені пора додому. Було приємно провести час й дякую за розмову.

- Так швидко? Я б хотів тебе попросити залишитись, та я сам сказав тобі, що це не на довго. Та тільки зустріньмось знову. І розблокуй мене в телефонній книзі!