Гідність чи статок?

  Понеділок, день важкий, особливо для лікарів. Сьогодні в нього була дуже вибаглива клієнтка. Жіночка, яка вважала, що знає роботу лікаря краще за нього. "Мені не подобається.., завеликі..., замаленькі...Який імплантат ви використовуєте? " І т.д.

Річард працював пластичним хірургом вже протягом 7-ми років і за цей час було багато різних людей, але така...вперше. Йому хотілося випити гарячої кави та просто відпочити. Та тільки спокою не давали думки про вчорашню розмову із Мією.

Вона так розізлилася.... Я ж тільки хотів пожартувати...Це було так смішно, спокійно йшла і раптом почала кричати. 1.5 м. від суші та і озеро не є глибоким, тоді чому вона так запанікувала? Така дивна дівчина, але це так притягує...Непокірна, гаряча, але водночас така ніжна, хоча й старається цього не показувати.

Ввечері Річард був змушений зустрітися із батьками. Він не хотів їх бачити. Вони були людьми вельможними і завжди робили так, як хотіли самі. Справжні егоїсти... Його батько був власником мережі ресторанів, а матір гендиректором лікарні "MEDICOR". Тому гроші у цієї сім'ї були завжди, що і зробило їх занадто холодними до оточення, враховуючи сина. Дорогі подарунки, машини, телефони, відпочинки в різних куточках Землі — все це було для Річарда буденністю, та тільки хотілося хлопчику зовсім не цього.

Із самого народження ним опікувалась — няня. Матір була зайнята роботою та своїм зовнішнім виглядом. Її не цікавило життя сина. Батько був занадто зайнятий роботою.

Ще в садку, діти малювали свою сім'ю, Річард намалював себе поруч із нянею. Вихователька зателефонувала батькам, щоб дізнатися про причину такого малюнку. Батьки розсердились на хлопчика і накричали на нього. Вони вважали, що важлива зовсім не турбота й увага, а наявність грошей. Ненаситність ними. Їм завжди було мало.

У віці 10-ти років Річарда відправили на навчання в США. Він ще був зовсім крихітним, погано читав та писав. Батьків не турбувало те, що йому може бути важко. В Америці він був самотнім, поруч знаходилась тільки няня, що допомагало йому переживати ці важкі моменти. У хлопчика була паніка. Він замкнувся в собі та не розмовляв із батьками. Вони телефонували йому, та він просто зачинявся у своїй кімнаті і просив няню вибити. Тому їхнє спілкування стало мінімальним. Повернувся додому він у віці 22-х років, відкрив свою клініку та одразу почав забезпечувати себе сам.

Наступила ніч їхньої зустрічі. Прийшовши в ресторан батька, він помітив, що стіл накритий на 6-ть осіб. Його це здивувало.

- Ти прийшов..я рада. - Сказала матір хлопця

-Так, хоча й не хотів цього робити — Обурливо відповів Річард

-Перестань так розмовляти із матір'ю, ти ж наш син. До речі ми маємо для тебе новину. Ти ж розумієш, що наш рід необхідно продовжувати? Ми хочемо внуків. Так, як ти ще не одружений і дівчини ти не маєш, ми вирішили організувати твій шлюб. - Сказав батько

- Що? Яке у вас право лізти в моє особисте життя? Я не буду.

- Ти мусиш, якщо не хочеш втратити клініку. Люди, що спонсорують тебе,- мої хороші друзі і якщо ти відмовишся, то втратиш свою роботу. - сказав тато

-Ти не можеш так зі мною вчинити. Все життя ви вирішували за мене, де я буду жити, навчатися, ким буду працювати з ким дружити...Невже не можна дати мені спокій? Ти хочеш, щоб моя сім'я стала такою, як ваша? Один постійно працює, а інша схиблена на зовнішньому вигляді?

- Давай не будемо сваритись, вона дівчина хороша, красива. Її батько — співвласник компанії з виготовлення техніки. Присядь і дочекайся їх приходу. Ти будеш вражений її красою.

- Ні. В мене в серці є дехто. - Відповів Річард і вийшов із приміщення.

Я не розумію, вони взагалі совісті не мають? Ось так повідомити мене, що я вимушений одружитися тільки через те, що це необхідно їм...Я не робитиму цього! Ніколи!Та яка б вона не була красива, яка б не була розумна, я ні за що не кохатиму її. Так, все своє життя я просто грався із жінками, не заводив жодних серйозних стосунків. Але це ж не означає, що я маю жити із не коханою. Я ж людина, я мрію прокинутись вранці й побачити свою жінку у моїй сорочці. Вона питиме чай в кухні, а я прийду й поцілую її ніжну шию, обнімлю...У нас будуть гарні діти і щаслива родина. Я завжди цього прагнув.Мої батьки це приклад тої сім'ї, яку я ніколи не хотів би заводити.

В ту ніч я довго міркував над цим і знаєте, нехай я втрачу свою клініку, але зате моя гідність залишиться зі мною. Мені було важко дійти цієї думки, але все...Це була безсонна ніч, матір довго телефонувала мені, та я просто не відбирав. Я не хотів чути її голос, та і знав, що вона хоче сказати.

"Вислухай батька, він же має рацію. Це ж допоможе і тобі й нам."

Вона завжди просила з ним поговорити. Та в мене більше не було сил на ці розмови. Тому просто виключив телефон і близько ранку заснув зі сподіванням, що наступний день стане кращим....

Я скасував всі зустрічі. На щастя сьогодні в мене не було жодних операцій, тільки консультації. Мені хотілось побути наодинці. Та раптом згадав її. Дівчина, яку приваблює чорна посмішка. Я розсміявся і вирішив сходити в той парк, де бачив її. Просидівши там близько 2-х годин, я зрозумів, що чекати не варто і вже вирішив повернутись додому. Та раптом...це довге чорняве волосся. Це вона, я впізнав її ще зі спини. Те, як вона ходить та як заправляє волосся за вухо...це така дрібничка, але чомусь я шаленію. Її запах...Коли Міа поруч, то зводить мене з розуму. Але чому так? Я не розумію себе...