Розділ -5. Стріли, що зароджують почуття

Стріла розсікла повітря і зі свистом досягла своєї цілі. В центр. Ще один постріл, і ще один. Свист у вухах. В ціль.

— Чудово! — захоплений вигук. — Ви завжди влучаєте в ціль, мій принце!

Принц Реніель усміхнувся та продовжив практикуватися у стрільбі. За цей час, відколи я бачила його востаннє, він виріс та змужнів. Статурою він уже не нагадував підлітка: високий, підтягнутий, але при цьому в ньому відчувалася плавність і гнучкість.

— Сільване, дорогий гостю, — після чергового влучного пострілу промовив принц, — чи не хочете ви взяти участь у стрільбі? Я чув, що ви неймовірно вправні з цією зброєю.

Сільван — зимовий фейрі, один із посольської делегації. Він мав струнку статуру, очі кольору розтопленого срібла, гострі вуха стирчали з-під платинового волосся, що доходило йому до шиї. Фейрі на це прохання спокійно кивнув і так само мовчки взяв поданий слугою лук, а потім попрямував ближче до стрільбища.

Минув уже тиждень, як ми перебували в заміській резиденції Верховного Лорда Літнього двору. Тут приймали послів із Зимового двору, і одним із представників дипломатичної делегації був мій дідо.

Як з’ясувалося, вітчиму та ще кільком посадовцям було доручено вести перемовини із зимовою делегацією. Про що саме хотіли домовитися двори фейрі — мені невідомо. Але єдине, що я знала напевно, — ця угода для обох дворів дуже важлива. Інакше тут не було б крон-принца Реніеля, його міг би замінити хтось із наближених Верховного Лорда.

Зараз проходили змагання на стрільбищі, у яких брали участь представники різних делегацій. Вони змагалися у парах: один представник від Літнього Двору, один від Зимового. По три постріли кожен. Чия команда набере більше балів — та і перемогла. Розвага, не більше. Нудьгуючі фейрі зібралися подивитися на ці змагання, і я з сестрами була серед них.

Сільван погоджується, бере лук і стріли та готується до пострілу.

Стрільбище переповнене. Багато придворних фейрі отримали запрошення до Літнього маєтку Верховного Лорда — на честь прибуття послів із Зимового Двору відновили традицію святкувань. Серед запрошених — тільки наближені до Верховного Лорда.

Зимовий фейрі прицілюється, коли його зупиняє голос принца:

— А знаєте, давайте ускладнимо це завдання. Чув, у Зимовому дворі є цікаве випробування для змагань зі стрільби: коли замість мішені людина тримає над головою фрукт, а лучник цілиться саме в нього. І має влучити так, щоб людина не постраждала. Ось тоді це доведе справжню майстерність лучника.

— Наскільки мені відомо, у Літньому дворі теж є такий вид випробувань, але його не дуже цінують у ваших краях, — після короткої паузи відповів Сільван. Якщо він і здивований пропозицією принца, то по його обличчю цього не видно. Лише ця коротка пауза видає, що він не очікував такого.

— За це не хвилюйтеся, я відповідаю за перемовини між нашими народами і за комфорт гостей із Зимового Двору. Тож не переживайте. Нам лише потрібна людина, яка потримає фрукт. На жаль, за вашими правилами, фейрі для цього не підходить.

Принц прикликає свого слугу:

— Скажи, чи є в маєтку люди, які могли б нам трохи допомогти?

Слуга низько кланяється і, усміхаючись, відповідає:

— Ні, мілорде, на території маєтку немає жодної людини — ні серед слуг, ні серед гостей.

Усе це виглядає якось театрально, і я не розумію, що відбувається.

— Що ж, тоді можемо продовжити змагання у звичному режимі, — каже Сільван.

— У мене є пропозиція, — раптом подає голос Меб. — Дозвольте запропонувати.

— Так, говори, — принц зацікавлено піднімає брову.

Меб — висока, струнка чорноволоса красуня зі світлою шкірою, пронизливими золотими очима, губами кольору стиглої вишні. Вона виросла в неймовірно привабливу жінку, від якої важко відвести погляд. Моя зведена сестра м’яко посміхнулася, але в її очах лукаві вогники. 

— Серед нас є представники людської раси, — її погляд знаходить мене, і я одразу розумію, до чого вона веде. І не тільки я одна. Чую, як тихенько починають перемовлятися інші фейрі.

— А й справді, є, — чую я їхній шепіт і ловлю на собі погляди.

Моє серце починає битися повільніше, сподіваючись, що мене не помітять.

— Моя сестра Керріс — наполовину людина. Вона могла б допомогти, якщо, звісно, ні вона, ні Лорд Елінгер, ні ви, Ваша Високосте, не будете проти.

Шепіт серед фейрі посилюється.

Моє серце починає гучно стукати. Ні, ні, ні…

— Це правда? — голос принца звучить зацікавлено.

Я мовчу.

— Ну ж бо, Керріс, — усмішка Меб стає ширшою. — Ти ж не боїшся?

Мені потрібно сказати лише одне речення: «Я не хочу брати в цьому участь». Але, здається, мій рот утратив зв’язок із мозком, тому що я чую власний голос, який каже:

— Звісно, не боюся.

Уперше погляд принца фокусується на мені, він здивовано оглядає моє обличчя. Я нервово стискаю тканину своєї сукні. У цей момент у моїй голові — повний кавардак.

Вже за кілька хвилин я стою з яблуком у руках.

Тримаю його над головою і намагаюся віддалити від себе якомога далі.

У людських фільмах я також бачила схоже, але люди не знали, що ці дивні розваги походять з світу фейрі. Фейрі дуже любили заманювати людей у свій світ. Представників чарівного народу розважали люди, але більшість цих розваг була жорстокою. В давнину не всі люди залишалися цілими після таких випробувань. Адже іноді фейрі спеціально промахувалися, а інколи в правила гри вже було включено: потрапити в руку, ногу, великий палець на руці…

Але це все було давно, зараз такого вже немає, чи не так?