Розділ - 4. Зміни

-Керріс, ще раз прочитай трактат великого Гвіна, бо мені здається, що ти так нічого і не запам‘ятала з того, що він там написав,- роздратовано сказав мій настав Фелікс, коли я в п‘яте не змогла вірно зготувати сонне зілля.

Недавно мені додали нову дисципліну для вивчення - зіллєваріння і поки що мені не дуже вона вдавалась. То я не правильно розраховувала пропорції індігрієнтів, то в неправильній порядковості їх додавляла, то не в той час варила, то... Ну одним словом було занадто багато нюансів, а я в них плуталась. Коли тобі девʼятнадцять, тобі хочеться літом гуляти з друзями, як і іншим одноліткам, а не стовбичити над казанком так немов ти напіввідьма, а не напівфейрі.

Моя подруга Фібі, вже чекала на мене у нашій вітальні, а я ще й досі нарізала сон-траву.

-Все досить, наше заняття завершилось, - змилостився таки наставник, який і так затримав наш урок на п’ятнадцять хвилин, -Але звариш зілля, як домашнє завдання.

Я поспішно покивала доки він не передумав і стала збирати речі.

-І,Керріс, таки перечитай трактат великого Гвіна, бо ти нічого не використовуєш з того, що він радить.

Я важко зітхнула, трактат великого Гвіна, невеличка, але дуже нудна книжка, яка написана сухою академічною мовою, про дослідження сонних зіль. Мені задавали прочитати її на минуле домашнє завдання і знову її перечитувати мені не хотілось. Ледь минулого разу посилила. Ну що ж таки доведеться прочитати ще раз, бо наставник Фелікс, мені точно спокою не дасть. Отак розмишляючи над своєю непростою долею, я швидко поскладала речі, чемно попрощалась з наставником і поспішила до Фібі, у вітальню. У нас сьогодні на вечір запланована спільна ночівля в неї вдома, ми збирались до пізньої ночі дивитись фільм Сабріна з Одрі Хепберн, на моєму айпаді, який я контрабандою протягнула у світ фейрі. Ну добре не контрабандою, у фейрі не було заборони, на людські технології, просто вони нею не користувались, у них була магія і нею вони заміняли людські пристосовання, як на мене, абсолютно дарма стільки всього цікавого вони пропускали.

Коли я увійшла у вітальню Фібі попивала чай у компанії моєї мами. Її довге волосся кольору міді відблискувало на сонці. Фібі належала до тих дівчат, які мали дуже світлий колір шкіри, коли вона соромилась, то це важко було приховати, бо рум’янець різко контрастував з білизною її обличчя. У неї були ніжні риси лиця: виразні зелені очі, злегка задраний угору носик, рясно немов посипане веснянками, овальне обличчя і припухлі губи. Саме губи і вибивались з цього образу ніжної і романтичної дівчини - вони були намальовані яскравою помадою червоно-морв‘яного відтінку. Фібі начитавшись журналів моди, які я привезла їй з людського світу, настільки вподобала собі яскравий макіяж моделей на фото, що тепер всюди ходила з яскравою помадою на губах і її не цікавило, що такі насичені відтінки були елементом вечірнього макіяжу. Вона лише здивовано хитала головою і бурмотіла, що у смертних таке коротке життя для чого вони ще й придумують собі стільки безглуздих обмежень. Мені завжди було цікаво, чи говорила вона тільки про макіяж, чи про ще щось. По правді, якщо стати на захист людського світу, а я хоч вже декілька років на постійній основі проживала у світі фейрі, але все-таки більше вважала себе людиною, то мушу сказати, що у фейрійському суспільстві теж було багато правил, в дечому вони були дуже схожі на людські, а в дечому кардинально відрізнялись.

-А от і ти, моя мила довгоочікувана Керріс,- сказала Фібі, побачивши мене, при цьому вона зробила акцент на слові «довгоочікувана».

-І я рада тебе бачити, Фібі,- весело відповіла я їй і сіла біля неї на диванчик. На столику стояла чаша з печивом і чайничок з чаєм. Я була дуже голодною, але не хотіла закидуватись на печення при мамі, оскільки офіційно заявила за одним з сімейних обідів, що знову худну. На фоні тендітних фейрі я постійно відчувала себе дуже громіздкою зі своїми широкими стегнами. Мама ніколи ніяк не коментувала моєї фігури, а от Меб і Елен мене через це дражнили.

-Дівчата, я вас залишу, маю ще справи. Була рада тебе побачити, Фібі. Передавай мої вітання своїм батькам,- сказала моя мама, граціозно піднявшись з крісла, що стояв навпроти нас з Фібі.

-Дякую, передам, леді Меріам, - сказала Фібі,- Я також була рада вашій компанії. Гарного Вам дня.

Коли мама пішла я нарешті схопила омріяне печево і задоволенням його з‘їла.

-Ммм, яка смакота, - промугикала я з повним ротом. Фібі на це розсміялась.

-Як невиховано, якби тебе зараз побачила твоя вчителька по етикету міс Ліана, то б вона тебе власним віялом побила. Говориш з повним ротом, як невиховано.

-Ой, відстань,- весело відмахнулась я,- Одного дня, я загартую свою силу волі настільки, що мене більше не привабить жодний шматочок торту нашої кухарки місіс Глібсі й жодна булочка, яку продають на міській площі.

-Офіційно клянусь, - вдавано серйозно проговорила Фібі.

-Що? - не зразу зрозуміла я.

-Та, кажу на кінці твоєї пафосної промови, бракувало тільки «офіційно клянусь».

Я розсміялась. В цьому і був парадокс, фейрі дійсно, як і з легенд, не могли брехати, а ще не могли порушувати своїх клятв. Але тому вони вміли жонглювати словами як ніхто - справжні майстри гри словами. Могли казати одне, а мати на увазі зовсім інше, але при цьому з їхніх губ ні слова неправди не злетіло, просто непорозуміння - підступно. Як на мене, люди незважаючи, на те що можуть брехати, більш прямолінійні, ніж жителі Чарівної країни, а може це тільки моє оточення у світі людей таке. Ну як, мінімум, з ними мені не треба розгадувати, над тим що саме має на увазі мій співрозмовник. Але натомість клятви, у світі фейрі значила дуже багато і коли фейрі клялись, то вони не просто робили це на словах, покладаючись на власну добросовісність. В той момент коли вони клялись, автоматично задіювалась древня магія, або як фейрі самі казали сама їхня природа, яка не давала їм відступитись від слова доки всього обіцяного не було виконано до деталей. Тому фейрі дуже рідко клялись, якщо і клялись, то зазвичай вони обмежувались договорами, в яких завжди було прописано «якщо, не вийде», «якщо, зміняться обставини», тобто завжди прописані шляхи для відступу від договору і можливість розірвати обіцянку.

Я ж не була непідвладна цій частині фейрійської природи і могла говорити неправду і порушувати своє слово без магічних обмежень, а лише керуючись своєю совістю. Не всі напівкровки могли брехати, це як з магічним даром фейрі, все залежить від співвідношення людської і фейрійської природи. Цим я насторожувала інших фейрі, якби це не смішно не звучало, бо порівняно з їхніми філігранними маніпуляціями, де не відрізниш яку ж версію правди вони говорять, я брехала недолуго і по дрібницях, при цьому своєю мимовільною поведінкою майже завжди себе видавала. А ви попробуйте обманути істот, які звикли у всьому шукати подвійне дно.

-Ти ж знаєш, навіть, якби я дійсно поклялась, моя присяга не була б такою як ваша. Хоча інколи мені б хотілось бути підвладною цій фейрійській властивості. От поклялась, що більше не буду на ніч об‘їдатись солодким і все хочеш не хочеш, а мусиш.