Розділ - 3. Пробудження

Я неволоділа фейрійською магією, не вміла, взаємодіята, з жодною з природних стихій, а ні впливати флером на людей, як інші фейрі. Те, що вдавалось інших фейрі, було абсолютно для мене недосяжним. Принаймі всі так думали. До чотирнадцяти років у мене не проявилось жодних здібностей. В теж саме літо, коли я вперше потрапила в країну фейрі, мама запросила до нас у заміський особняк, ексцентричного фейрі. Високий, худий, з яскраво-зеленим волоссям і такими ж насиченими зеленими очима. Молоде лице і старі очі. Я запам‘ятала його. Виявилось, що це, хтось на зразок вчителя магії. Він пильно мене оглянув, поводив наді мною руками, скривився. Дістав з сумки дивний годинник на ланцюжку. Довго вдивлявся у його циферблат, а потім закрив і не попрощавшись пішов. От і все. Така собі неординарна перевірка на наявність магії, а точніше дару, от як фейрі називали свої сили.

Пізніше мама сказала мені, що у мені фактично намає задатків магічного дару через те, що я наполовина людина. Щось жевріло на самому дні, але вогнища повноціноно дару, з цього роздути не вдасться, занадто незначні задатки. Максимум, можливо, я чіткіше вловлюватиму, ніж звичайні люди, магічні коливання, але більш нічого.

Мушу визнати, тоді ця ситуація мене дуже засмутила, я проплакала не одну годину над своєю дитячою мрією бути чарівницею і байдуже, як це називають фейрі. Мені також хотілось створювати ілюзії, чи керувати вогнем, або водою, або ще чимось. Я бачила як це роблять інші фейрі, у кожного була своя схильність до певної стихії, але те, що вони мали такі сили мене захоплювало. Я всеодно пробувала опанувати дар, якісь задатки в мене все ж таки є, інколи прокрадалась у бібліотеку, вичитувала там цілі книги з інструкціями, як користуватись даром. Інколи підглядала за уроками сестер, з якими займався той самий зеленоволосий, а потім пробувала все повторити, коли залишалась сама. Глибоко вдихнути, закрити очі, зосередитись на іскрі в середині себе, потягнутись до неї і направити її і... нічого. Результат завжди був невтішний. Після багатьох невдалих спроб, я здалась.

Йшли роки і я звикла до того, що я звичайна, якщо так можна звісно назвати дитину людини і фейрі. Я й далі з захопленням спостерігала за магією фейрі, але вже не надіялась оволодіти нею сама.

Але осінню, для чотирнадцятирічної мене весь світ перемінився. Того року був дуже теплий вересень, на вулиці панувало бабине літо. В той момент, коли все сталося, я була на уроці біологія. Вчителька показувала презентацію, розповідаючу щось безсумніву цікаве, але я так і не змогла сконцентрувати увагу на її монолозі, занадто монотонним був її голос. Тож натомість, я поглядала раз за разом на підвіконник - на вирваному з зошита листочку я від нудьги малювала вазонок з кімнатною рослиною. Міні натюрморт. Ось один паросток, ось другий. Декілька листочків. Така маленька і тендітна рослина. Здається, цю рослинку, тільки посадили і вона толком ще й не прийнялася. На мить мені стало шкода її, тож я вирішила пофантазувати і намалювати рослину більшою, ніж вона є насправді, нехай хоть на листку буде такою. Ось тут збільшила листки, там стебло.

«Рости, рости, рости»- повторяла я у своїх думках старано вималювуючи листочком все нові і нові деталі. Я настільки захопилася цим процесом, що забула на мить де знаходжусь, моя уява реалістично малювала пришвидшиний процес росту рослини, ось витягуєть стебло, ось з нього проростає маленьке гулуззя, яке проростає в листочок, вони тягуться вгору і ростуть, ростуть, ростуть.

Наляканий писк, це запищала моя однокласниця, ще один крик, у класі піднявся справжній гамір. Я здивовано підняла погляд і побачила, що мої налякані однокласники і вчителька з біології з жахом наглядають за величезною рослиною, стебло якої впиралось у саму стелю, а листки створювали велику тінь, нагадуючи своїми розмірами похідну палатку. І що було найдивнішим, ця рослинна виглядала так само як та, яку я щойно намалювала в своїй уяві. Я також закричала.

Бамс, мить і серед класу з пустоти, з гучним звуком матеріалізується пара фейрі. Здається, я так і завмерла з відкритим ротом. Вони швидким поглядом оцінили ситуацію. Бампс, і вазонка з рослиною-переростком, немов і не було - він просто зник. Фейрі оглядають клас, а потім їхні погляди зупиняються на мені, тут я таки закрила рот і знітилась стараючись стати як можна більш незамітною - погляд одного з них розлючений.

- Дар - це не розвага. Треба бути обержними, а особливо, у світі смертних, - зло прозвучав  голос фейрі.

Я не змогла розпізнати їхніх лиць, вони скриті блуром, мені було видно тільки їхні очі, всі інші риси лиця немов розмитті. Я у відповідь промовчала, від здивування не змогла вимовити й слова. Невже це все я наробила?

В той час, цей фейрі, що говорив зі мною, вийшов на центр класу і впевненим голосом звернувся до моїх однокласників і вчительки. Вони нажахано тиснуться до стіни, дехто ховається під партою, дехто пробує вибратись з кімнати, але ні двері ні вікна не відкриваються, одиниці пробують викликати допомогу по телефону, але зв’язку не має, одна дівчинка навіть пробує зняти відео, але камери не працюють. Від фейрі фонило потужним флером, тому нічого й не працювало.

-Тут нічого надзвичайного не відбулось, ви спокійні, звичайний урок, звичайний день. Вазонок просто розбився і його викинули. Ви навіть толком не звернули на це увагу. Ви спокіні. А ваша однокласниця...-тут він знову переводить погляд на мене.

-Керіс, - тихо видавила з себе я, зрозумівши що від мене хоче сід.

-А ваша однокласниця Керіс,- пішла додому, бо у неї розболілась голова і її відпустили з уроків. Продовжуйте урок, на тому місці на якому зупинились.

Мої однакласники з затуманиниси очима спокійно сіли за свої парти, а вчителька підійшовши до інтерактивної дошки, як в нічому не бувало стала продовжувати презентацію нової теми.

Я витріщила очі. Масовий гіпноз, оце так, настільки ж потужний дар навіювання, якщо він може впливати на таку велику групу людей. Кожен фейрі завдяки впливу свого флеру могли впливати на людей, але на одного, чи там двох-трьох зараз, а не на цілий клас.