Розділ ІІ

Аня кивнула. Вона не стала говорити, що саме в цій конкуренції сподівається на справедливість. Не сказала й того, що для неї ці місця офіційного працевлаштування - не гра і не романтична історія про якогось хлопця, як це є для Кіри. Вона просто мовчала.

-  Ходімо, не будемо спізненням псувати перше враження про себе, - усміхнулася Кіра. -  Все тільки починається.

Дівчина пішла поруч, слухаючи, як подруга будує плани, у яких для Ані завжди знаходилося місце — трохи збоку, трохи зручно. Але тепер у голові дівчини звучала лише одна думка, якщо шанс є - вона його зубами буде вигризати. І цього разу нікому поступиться, навіть Кірі.

Далі якось автоматично фіксувала у свідомості, як вони зайшли у приміщення, сіли. Серед всіх спокійною впевненістю вирізнявся Кирило. Аня ж сиділа майже не дихаючи.

Розподіл на інтернатуру завжди здавався їй чимось формальним – списки, прізвища, підписи. Але цього разу кожне сказане слово, відгукувалося всередині занадто гучно.

-  …кардіоцентр міста приймає п’ятьох інтернів, - ніби крізь плівку долинув голос.

Дівчина стиснула пальці. Вона не дивилася ні на Кіру, ні на Кирила, ні на інших присутніх тут, хоча відчувала їхню присутність поруч.

-  За результатами навчання, наукової діяльності та рекомендацій кафедр…

Її прізвище прозвучало другим. На мить світ ніби завмер. Потім до свідомості почали пробиватися звуки - хтось тихо зітхнув, хтось перешіптувався. Дівчина підвела голову. Вона потрапила. Не «через домовленості», не «як чиясь протеже». Як одна з найкращих.

Кирило був у списку першим. Це не здивувало нікого. Кирило з Анею давно вважалися найсильнішими на потоці: відмінні оцінки, наукові статті, конференції, дослідження. Вони добре ладнали. Без напруги, без недомовок. Просто друзі, на більше ні Кирило, ні Аня не претендували.

Кіра опинилася у списку четвертою. Вона сяяла, приймала вітання, але радість у її очах була якоюсь нетерплячою - ніби це було лише проміжне досягнення. Після розподілу вона одразу потягнула Аню вбік.

-  Уявляєш, — почала вона з образою в голосі, - я думала, що після цього Кирило хоч трохи… ну, змінить ставлення. Хоч якось тепліше привітає чи зрадіє, що ми разом працюватимемо. А він як був холодний, так і залишився. Спілкується, як з усіма.

Аня мовчки слухала. Не хотіла нічого говорити. Одного разу вона вже сказала подрузі, що та видає бажане за дійсність. У відповідь Кіра приревнувала її до Кирила.

-  Я ж для нього стараюся, - продовжувала Кіра. - А він дивиться крізь мене, ніби я просто одногрупниця.

«Мабуть, так і є»,  подумала Аня, але вголос цього не сказала. Ввечері вона йшла додому з відчуттям, якого давно не знала, - легкості. Батьки зустріли її на порозі ще до того, як вона встигла зняти куртку.

-  Ну? - мама дивилася з таким хвилюванням, ніби чекала результатів складної операції.

-  Кардіоцентр, - усміхнулася Аня. - Я потрапила.

Мама обійняла її першою, обережно, але щиро. Батько стояв поруч, усміхався й ховав очі –  він завжди так робив, коли був надто зворушений.

-  Ми ж знали, - сказав він. - Ти в нас найкраща.

-  Тепер, - мама усміхнулася змовницьки, - можна й про особисте життя подумати.

-  Мамо… - Аня закотила очі.

-  А що? - втрутився батько. - Кар’єра кар’єрою, але серце не тільки фізіологічний орган.

Аня засміялася. Вона дивилася на них і думала, що, можливо, саме тому й обрала кардіологію. Бо дивлячись на своїх батьків знала, серце - це не тільки про медицину.

З приводу вдалого розприділення мама затіяла спільну вечерю. Вони спільними зусиллями взялися до приготування. Навіть молодший брат Святослав, який не любив готувати взявся допомагати.

Приїхав старший брат Ярослав, який вирішив сьогодні теж піднести сюрприз - познайомити зі своєю дівчиною Лєрою. За столом, як водиться, почали розповідати сімейні історії.

-  Ти обіцяв, що тут розповіси мені незвичайну історію своєї родини, - Лєра хитро примружилась до Ярика.

-  Так історія нашої сім’ї й справді незвичайна, - сумно посміхнувся батько. – Другу таку сім’ю відшукати важко.