Розділ І

 Аня вийшла з центрального корпусу повільніше, ніж зазвичай. Важкі дерев’яні двері за її спиною глухо зачинилися, відрізаючи шум коридорів, кроки студентів і уривчасті розмови про заліки, іспити та інтернатуру. Надворі було прохолодно, але свіже повітря трохи остудило голову.

Вона сіла на лавку під віковою липою, поклавши на коліна сумочку. Серце билося рівно – так, як вона звикла відчувати, коли все під контролем. Але цього разу це був не контроль, це було щось схоже на заціпеніння.  Думки вперто поверталися до слів, сказаних кілька хвилин тому її подругою.

-  Я буду в кардіологічному центрі на інтернатурі, - схилившись до її вуха прошепотіла Кіра. – Батько вже домовився, хоча офіційно поки ще не озвучено.

Аня кинула швидкий погляд на подругу й аж прикусила губу, щоб не сказати нічого зайвого. З однієї сторони не хотіла ображати Кіру, а з іншої…

-  Ну і Кирило, звісно, - знову зашепотіла подруга і в її погляді блиснули щасливі іскорки.

Щодо Кирила, Аня не мала ні сумнівів, ні претензій. А от щодо своєї подруги… Та і як так? Адже рік тому їм повідомили, що до кардіоцентру на інтернатуру візьмуть за результатами навчання.  От дівчина і поставила собі за мету потрапити до списку відібраних.

Щодо Кіри, то Аня вважала, що хворим до неї краще не наближатися, вірніше їй до них. Як їй закривали сесії Кіра не зізнавалася, але можна було здогадатися. Мало який іспит вона здавала з першого разу.

Було зрозуміло, що вона лише займатиме чиєсь місце під час інтернатури, адже працювати кардіологом вона не планувала. В її планах було – вийти заміж, а саме за Кирила, разом з яким і планувала проходити інтернатуру.

Батько Кирила мав власну клініку й там давно було приготоване місце для сина. А син дійсно був гідним хорошого місця. Відмінне навчання, підробіток на «швидкій», участь у наукових проєктах та конференціях.

До батька у клініку хлопець не хотів йти, хотів сам зробити собі ім’я. Навіть прізвище взяв бабусине дівоче, щоб не пов’язували з відомими батьками. Серед студентів ніхто й не знав чий він син. Аня ж не мала таких відомих батьків.

 Її сім’я не мала великих статків, але й не бідували. Попри поради батьків обрати щось з економічних або юридичних напрямків, Аня обрала медицину, на те була причина. Сама вступила на бюджет й кожною відмінною оцінкою доводила, що це їй до душі.

Влітку після закінчення другого курсу, пішла підробляти санітаркою в тому ж таки кардіоцентрі. На четвертому курсі вже підробляла медсестрою. Всіма силами прагнула потрапити туди на інтернатуру. А тепер виходить, що беруть Кирила й … Кіру, адже місць лише два.

Згадала, як Кіра говорила, що навіть їх імена з Кирилом, чудово звучать разом. Та Кирило не спішив приділяти увагу Кірі. Весь свій час він віддавав навчанню, медицині, підробіткам у клініці батьків та науковим доповідям. Особисте життя він теж не афішував…

Аня сиділа, намагаючись зібрати до купи свої думки. Куди ж тепер? Вона ж обрала кардіологію й хотіла набиратись досвіду в одній із найкращих лікарень міста. Таку спеціалізацію вона обрала не через престиж. Її мама мала серйозні проблеми із серцем.

Важко видихнувши, Аня піднялась на ноги й почула, як її гукають. На порозі навчального корпусу ледь не підстрибуючи, кликала Кіра. При цьому ще й руками розмахувала, мовляв, швидше. Вона виглядала, як завжди, безтурботно й упевнено, ніби питання майбутнього для неї давно вирішене.

-  Ти чого тут сидиш? Ходімо, швидше,  - сказала вона і схопивши дівчину за руку потягнула за собою всередину. - Є новини, - додала, не зупиняючись.

Аня підлаштувалась під швидкі кроки Кіри. Усередині вона вже знала, якщо подруга так сяє, значить, щось змінилося.

-   У ректора зараз сидить представник кардіоцентру, - не витерпівши, швидко заговорила Кіра, навіть не приховуючи захвату. - Уявляєш? Вони беруть не двох, а п’ятьох інтернів.

Аня завмерла. Невже?... Невже в неї з’явився шанс на здійснення її мрії?

-  П’ятьох? — перепитала вона, не вірячи почутому. – Ти звідки знаєш? – кинула недовірливий погляд на подругу.

-  Секретарка його шепнула, - продовжувала Кіра пошепки.

-  Кіро, ти зараз не жартуєш? – дівчина аж спинилася.

-  Ні! А ще вона сказала, що через два роки вони залишать у себе двох найкращих. Офіційно, - Кіра говорила швидко, ніби боялася, що хтось переб’є її новину. - Це ж шанс! Для тебе! Бо я сподіваюсь до того часу вийти заміж й не перейматись пацієнтами, - хіхікнула задоволено.

Аня відчула, як у грудях щось ледь помітно розтиснулося. Шанс. Маленький, але справжній.

-  То виходить… - почала вона.

-  Виходить, що місць зараз більше, - перебила Кіра. - Але, ти ж розумієш, що конкуренція все одно шалена.

В її тоні з’явилася знайома нотка - м’яка, але зверхня. Кіра ніколи не сумнівалася, що буде серед обраних, що матиме, як зараз, більше інформації. Не через знання - через можливості.

Пропоную до прочитання невелику історію, яка була написана давно.

Якщо історія сподобається – буду вдячна за вподобайки й коментарі.