Глава 5. Дотик до неба

Прогулянка нічним містом стала для Рене справжнім одкровенням. Замість звичних роздумів про плани та дедлайни, вона вперше просто відчувала момент. Вони зупинились біля невеликої кав'ярні, звідки линув запах свіжої кави. Рене, яка зазвичай віддавала перевагу чаю, раптом відчула, що хоче спробувати щось нове.

— Ти здивувала мене, — сказав Ніл, коли вони сиділи за столиком. — Я думав, ти скажеш "ні" і підеш додому.

— Я теж так думала, — відповіла Рене, посміхаючись. — Але чомусь мені захотілося побачити, що буде далі.

Вони говорили про все й ні про що, від смішних історій з дитинства до мрій, які вони боялися озвучити вголос. Рене відчула, як її стіни, які вона будувала роками, починають руйнуватися. Вона розповіла йому про свій страх перед невдачею, про те, як важливо для неї, щоб усе було ідеально, і як вона боїться хаосу, бо він непередбачуваний.

Ніл уважно слухав, не перебиваючи. Коли вона закінчила, він простягнув руку й обережно взяв її за долоню.

— Хаос — це не страшно, Рене, — прошепотів він. — Він — це життя, яке просто відбувається. Він — це емоції, які ми не можемо контролювати, але які роблять нас живими.

Його дотик був теплим і ніжним. Вона відчула, як її серце забилося швидше. Вона ніколи не дозволяла собі бути такою відкритою з кимось, і Ніл, здавалося, бачив її наскрізь.

Коли вони вийшли з кав'ярні, на вулиці вже нікого не було. Місто спало, але вони відчували, що світ навколо них тільки починає оживати. Ніл зупинився посеред вулиці, подивився на Рене і обережно, як художник, що боїться зіпсувати свій шедевр, обійняв її.

— Дякую тобі за цей вечір, — прошепотів він.

Рене обняла його у відповідь. Вона відчула, як її світ, що складався з прямих ліній, зіткнувся з його світом, що був наповнений фарбами та емоціями. І це зіткнення не зруйнувало її, а навпаки, наповнило її чимось новим, незвіданим. Вона зрозуміла, що любов — це не чіткий план. Це — дотик, який руйнує стіни та відкриває тобі шлях до чогось нового.