Глава 4. Несподіваний етюд

Наступні кілька тижнів минули в шаленому темпі. Робота над арт-простором набирала обертів, і Рене з Нілом проводили разом все більше часу, то на будівельному майданчику, то в його майстерні, то на нескінченних нарадах. Вони вчилися розуміти одне одного не тільки на словах, а й через погляди, жести, навіть через мовчання. Рене дивувалася, як легко Ніл вписувався в її графік, а Ніл був вражений, як Рене поступово відкривалася світу поза межами її логічних схем.

Одного разу, на будівельному майданчику, де вже стояли каркаси майбутніх стін, Рене проводила інспекцію. Вона перевіряла кожен шов, кожен кут. Ніл був поруч, але замість того, щоб контролювати робітників, він витягнув свій скетчбук і почав робити замальовки.

— Що ти робиш? — запитала Рене, помітивши його зосереджений вираз обличчя.

— Замальовую хаос, — відповів Ніл, не відриваючи погляду від аркуша. — Дивись, як світло падає на ці арматури, як тіні створюють нові форми. Це ж натхнення!

Рене подивилася туди, куди він вказав. Для неї це були лише будівельні матеріали, тимчасові конструкції. Але Ніл бачив у них красу, яку вона раніше ніколи не помічала. Він малював, швидко переносячи на папір свої враження. І коли він показав їй готовий етюд, Рене була вражена.

На малюнку був не просто будівельний майданчик. Це було живе полотно, де метал і бетон перетворювалися на танець світла й тіні. Вона побачила динаміку, емоції, яких ніколи б не асоціювала з будівництвом.

— Це... красиво, — прошепотіла Рене, відчуваючи дивне тепло в грудях.

— Це — ти, — сказав Ніл, дивлячись на неї. — Твій світ, який я бачу через свої очі.

Він зробив ще один швидкий штрих на папері, додавши маленьку фігурку жінки в діловому костюмі, що стояла серед цього "хаосу", але виглядала як його невід'ємна частина. Це була Рене.

Відчувши його погляд, Рене на мить зніяковіла. Зазвичай, вона була тією, хто контролює ситуацію, але зараз вона відчувала себе відкритою і вразливою. Її серце забилося швидше.

Того вечора, коли вони вже закінчували роботу, Ніл запропонував їй прогулятися містом. Рене, яка зазвичай віддавала перевагу спокійним вечорам з книгою, несподівано погодилася. Вони йшли вулицями, розмовляючи про мистецтво, життя, мрії. Ніл показував їй графіті на стінах, дивні тіні, що відкидають ліхтарі, красу старих будинків, які Рене раніше бачила лише як об'єкти для реставрації.

Він відкривав їй світ, який вона ніколи не помічала, світ, що не піддавався жодній логіці, але був наповнений емоціями та красою. І Рене розуміла, що цей "хаос" Ніла вже не здається їй таким страшним. Навпаки, він приваблював її, як невідомий пейзаж, який вона прагнула дослідити.