Робота. Чотири доби. І ще треба було лишитися до обіду. Втома просто неймовірна. Повіки важкі. Очі печуть так, ніби туди піску насипали. Тіло тремтить. Голова порожня, думати відмовляється. Думки пливуть повільно, важко підібрати слова, коли з кимось доводиться говорити.
Татусь уже зібрався йти. Він лише думав про те, аби пошвидше додому, лягти на ліжко й виспатися. Дійшовши до виходу, його телефон раптом видав дзвінок повідомлення. Тато зупинився, щоб подивитися. Написала мама.
Вдома щось сталося жахливе, потрібно терміново бігти.
Голова відмовлялася думати через сильну втому, але що сталося, уявити було страшно. Татусь попри втому біг як можна швидше. Намагаючись тремтячими руками потрапити ключем у щілину, він малював у думках найжахливіші картини.
І в цей момент…
— Сюрприз!!!
Тато злякався не на жарт. Перед ним стояли мама, діти — неушкоджені. Вони були у святкових капелюшках і з тортом у руках.
У татка від полегшення підкосилися ноги. Сльози полегшення пішли неспинно. Він зайшов до квартири й безсило присів, не стримуючи сліз. Діти підбігли й обійняли тата, а він їх у відповідь стиснув ще сильніше.
Потім він підвівся, ніжно обійняв і поцілував маму в щоку. Татусь настільки запрацювався та стомився, що забув, який сьогодні день.
Його любі навмисне сказали про небезпеку, щоб якомога швидше зробити йому сюрприз…