Ми ж лише хотіли допомогти, мамо

Суботній ранок, та роботи вже достатньо. У домі закінчувався пральний порошок, і потрібно було ще купити до випічки молока й дріжджів.

— Я до магазину — і додому. Будьте чемними й нічого не чіпайте. Домовились? — звернулася мама до діток.

— Домовились, — сказали дітлахи в один голос.

Сподіваючись, що все вдома буде добре, мама купила все необхідне й повернулася, як і обіцяла. Та варто їй було лише відчинити двері до квартири, як звідти донеслися підозрілі звуки цокання посуду й гудіння пральної машини.

По коридору була розлита вода. Посеред нього стояла донечка зі шваброю в ручках, біля наполовину порожнього відра, з тривожним поглядом. У ванній кімнаті стояв її синочок біля ввімкненої пральної машини з таким самим поглядом. Їй вже страшно було уявити, що відбувається на кухні. Борошно скрізь розсипане, і в ньому стояла наймолодша донечка з ручками в незрозумілому тісті, з таким самим поглядом. На формі рівномірно розкладені якісь ляпеники. Тісто було якимось склеєним і рідким.

— Ну чому ви мене не послухали? Я ж просила бути чемними! — сварила мама діток, а вони лише кліпали оченятами.

— Ми ж лише хотіли допомогти, — сумно сказав старший синочок.

— Допомогти вони хотіли... — роздратовано пробубоніла мама.

Діти швиденько поховалися по кімнатах, поки мама готувалася все це прибирати. Вона взялася витягувати речі з пральної машини й витягла звідти свій улюблений светр, який був зіпсований. Мама була зла й розчарована. Вона ж всього на пів годинки вибігла до магазину, і за цей час діти встигли стільки роботи додати. Та фраза синочка: «Ми ж лише хотіли допомогти», — не давала їй спокою. З іншого боку, не в кожній сім'ї є такі діти, що люблять допомагати. Тим більше, діти зробили це не зі зла, а з бажанням зробити мамі легше. Може, не варто було так різко реагувати? Вони ж просто хотіли допомогти й зараз сидять засмучені тим, що лише розчарували маму. Годі злитися. Все вирішено. Мама піде, міцно обійме своїх дітей і лагідно, весело запросить їх на допомогу...