Сонце, що не згасло

Аліса була життєрадісною дівчинкою, яку всі любили. Вона обожнювала грати, веселитися й з усіма дружити. Також вона була щирою, чуйною та ввічливою. Не було такого дня, коли Аліса не привітається з бабусями по сусідству й не допоможе їм. У дружніх компаніях вона завжди була лідером, який ніколи не залишить у біді та підтримає. Не дитина, а сонечко!
Та поступово щось у ній стало змінюватись. Аліса почала дуже часто втомлюватись, частіше засинала й відчувала постійне недомагання. Невдовзі й усмішка зникла з її уст. Останньою краплею стало те, що одного дня дівчинка зблідла й втратила свідомість.
Алісу терміново доставили до лікарні, і там виявили страшну хворобу — рак. Дівчинка мучилася від постійної слабкості. Вона майже не могла говорити, і їй боліло все тіло. Найгіршою була хіміотерапія. Але, попри все це, Аліса намагалася завжди посміхатися.
Навіть коли їй сказали, що жити залишилося недовго, вона продовжувала це робити. Її родина біля неї плакала, та вона їх заспокоювала. Дівчинці було боляче дивитися, як її рідні страждають. Вона завжди казала, що все буде добре, й сама намагалася в це вірити.
Перед тим як її життя обірветься, Аліса захотіла виконати хоча б одну єдину місію — дарувати всім своїм рідним і друзям радість і бути поруч. Коли дівчинка посміхалася й раділа, усім теж на душі ставало добре. Вона завжди була в компанії й, попри страждання, веселилася.
Так Аліса знайшла ще багато друзів, які її полюбили. Дівчинка завжди посміхалася та сміялася, і всім здавалося, що їй уже краще. Навіть сама вона це відчувала.
За цю місію Аліса отримала подарунок. Невдовзі сталося диво — і дівчинка змогла подолати хворобу.