Частина 11

Луана

Луана сиділа у куточку й перелякано кліпала очима на чоловіка, котрий мало того, що взявся нізвідки (краще б знову так зник!), демонстрував якісь фокуси та ще й ніс якусь ахінею про завдання, чомусь переконаний, що людям власних клопотів не вистачає.

–Вибачте, я, мабуть, піду спати. Не знаю, як ви, але я з Дияволом перемовин не веду.

–Та я навіть не знаю, хто такий Диявол, – широко усміхнувся гість, схоже, плануючи вразити  Луану своєю чарівністю. Проте в даній ситуації він міг втримати її увагу, хіба що, якби почав роздягатися і то, не факт. Бувають в житті моменти, коли навіть безоплатний чоловічий стриптиз не може відволікти від наявних проблем.

–Думаю вам із задоволенням розкажуть, – пискнула Луана й швиденько вислизнула з кухні.

–Не сумніваюсь, але я мав намір поспілкуватись з вами трьома, – мовив чоловік, втім не  намагаючись утримати втікачку.

–А я мала намір бути вдома ще тиждень тому, – пробурмотіла Луана, ховаючись вже за дверима ванної кімнати. Інга і Тоня проводили її поглядом, але полишились спілкуватися з гостем, хоча, на думку Луани, логічніше було вже бігти за святою водою, осиновим кілком, Ван Хельсінгом та Відьмаком. Хоча останні, мабуть, теж не варіант, бо суто з чоловічої солідності можуть ще й домовитись з цією потойбічною мармизою.  

Скупавшись, Луана обережно відкрила двері ванної кімнати, щиро пораділа, що кухня закрита й обережно прослизнула до кімнати, яка слугувала їй спальнею. Розстеливши постіль жінка пірнула під ковдру й попри розхристані нерви, а може дякуючи їм, досить швидко заснула під рівномірне бубніння голосів за стінкою. А на ранок, виявивши у сусідньому ліжку Антоніну, котра спокійно спала, і не помітивши жодних ознак наявності дивного чоловіка, Луана з радістю викинула з голови вчорашній день та тихенько зібравшись, проведена сонною Інгою, знову поїхала у консульство.

День порадував. Ситуація з документами нарешті зрушила з мертвої точки! Після неодноразових уточнень, умовлянь та запитів Луана таки з’ясувала, що то на німецькій стороні якась чиновниця пропустила запит. Людський фактор, щоб його! Виявляється не лише в Україні можливе бюрократичне буксування. Запит з України виявляється прийшов на поштову скриньку працівника, котрий був у відпустці, а керівник відділу, попри те що її попередили, що буде такий запит, елементарно забула перевірити всі поштові скриньки!

Все, нарешті той нещасний запит знайшли, отримали та навіть в той же день надіслали відповідь, (Герман на прохання Луани, ледь чи не особисто проконтролював той процес, щоб знову щось десь дорогою не загубилось). Акуратно склавши до рюкзака ті омріяні документи Луана майже на крилах полетіла до квартири родичів, перебираючи доступні варіанти квитків на найближчий літак та переписуючись з чоловіком.

Інга її звично зустріла на зупинці й відчиняючи свою «дюжину дверей» (вхід на територію, у будинок, решітка на поверсі, двері тамбура і нарешті двері квартири) з цікавістю розпитувала про досягнуті успіхи. І все було чудово, доки зайшовши до квартири Луана не вперлася поглядом у відкриті двері кухні, де  за столом сиділи пані-прокурорша в компанії з «дияволом». В той момент Луана із запізненням згадала, що зранку навіть не подумала спитати до чого дівчата договорились з чудним ілюзіоністом, бо чомусь думала більше ніколи його не побачити. Щиро кажучи Луану взагалі мало цікавила вся та чортівня, тим паче зараз, але гості Інги справляли суперечливе враження. Якщо та ж Антоніна у спілкування виявилося цілком нормальною людиною без жодних потойбічних закидонів, то від Ерхарда у Луани йшов мороз по шкірі. Не рятувало ситуації навіть те, що виглядав він, як голлівудський стереотип мачо-красеня, а зараз просто пив чай, не демонструючи жодних надприродних здібностей. Луана ще сподівалася уникнути спілкування, проте чоловік вже підняв погляд, в якому так і читалося «от саме тебе я й чекав!».

–Фрау, радий вас бачити! –  широко усміхнувся «диявол» і та усмішка нагадала Луані картинку з якогось журналу, де кіт ввічливо запрошує мишей до своєї тарілки.

–Угу. Добрий вечір, – кивнула головою жінка, намагаючись якомога швидше роззутися й зникнути з поля зору цього чоловіка.

–Вечеряти будеш? – спитала Інга, ховаючи свою зв'язку ключів, якою за бажання можна було від злочинців відбиватися.

–Е-е-е…Так, – кивнула Луана, вирішивши, що морити власний організм голодом, через наявність  на кухні якогось містичного непорозуміння, то не дуже розумно.

–До речі, можемо відзначити твій успіх у боротьбі з бюрократами двох країн, – посміхнулась Інга.

–О, пані вміє користуватися своїми чудовими здібностями? – чи то спитав, чи то констатував Ерхард, піднімаючи свою чашку та хитро примружуючись.

–Добре. Тільки я спочатку замовлю білети. Гаразд? – кивнула Луана, старанно ігноруючи «демона».

–Звичайно. Тобі розігріти печену картоплю з м’ясом чи насипати окрошки?

–Окрошки звичайно! Але трішки пізніше, – усміхнулась жінка, таки пройшовши коридором у іншу кімнату, ставлячи свій рюкзак біля дивану та тут же відкриваючи потрібний сайт.  

–Ок. Тоді приходь – насиплю, – мовила Інга, повертаючись на кухню. –То на чому ми зупинились? – пролунав її бадьорий голос, а Луана закрила двері, мріючи, що поки вона замовить білети, «демон» таки знову зникне (цього разу безповоротно!) й не псуватиме їй апетит.