Частина 9

Антоніна

На ранок Антоніна не виявила в своїй квартирі жодних слідів нічного гостя і якби не зникнення коробки з фурнітурою, жінка б вирішила, що він їй взагалі наснився. Втім, особливо перейматись тим питанням було ніколи, бо телефон прокурора прокинувся раніше будильника, сповіщаючи про бажання колег та злочинців навішати на її шию роботи, та й наявні плани на день за масштабами наближалися до Наполеонівських. І Тоня мала намір виконати ті плани, бо точно знала, що навколишній світ мало цікавлять нюанси буття однієї людини, а життя має звичку мчати у режимі скаженого гіпопотама, зносячи на своєму шляху усіх, хто ловить гав.

Втім, попри старанні спроби насиченого робочого тижня стерти з пам’яті Антоніни нетипові пригоди, виявилося, що не так легко забути те відро чудасії, що так щедро вилив на її голову Ерхард. Тому у неділю, тимчасово розгрібши робочі завали, жінка таки зайнялася пошуком інформації, яка б хоч трішки пролили світло на містику, що додала надміру екзотично віддтінків її буттю. І почати Тоня вирішила з метелика, якого той нещасний маг-дресирувальник іменував Ікаром. Якщо ця комаха дійсно такий фантастичний мандрівник, як розказував її нічний гість, то і в їх світі про це має щось бути. Антоніна розуміла, що навряд чи на дану тему існує наукова праця, але хоч якась байка чи легенда має бути. Казки то взагалі часом неоціненне джерело інформації, особливо, якщо знати, що шукати.

Для початку Тоня з’ясувала, що блакитних метеликів не так багато, а в Україні, схоже, взагалі один й іменується він  – «Синявець Ікар». Цікавий збіг. Судячи з фото на сторінці Вікіпедії, виглядає той Синявець один в один, як блакитна приблуда з якої вся та чортівня почалася, але в інтернеті опис комахи був буденно-типовий: зовнішні ознаки, поширення, спосіб життя, місце проживання. Жодного слова про містично-телепортаційні можливості. Мдя, схоже не даремно кажуть, що люди занадто погано вивчили те, що їх оточує. Тоня ще раз уважно роздивилася фото метелика, згадала свої чудні переміщення в компанії з цим блакитним непорозумінням та пішла шукати далі.

 Ім’я Ікар в першу чергу асоціювало у Антоніни з давньогрецькою легендою про самовпевненого хлопця-літуна, але в ній, на жаль, нічого не було про метеликів. Тоня навіть відкрила міф про Ікара і Дедала, ще раз проглянула, впевнилася, що доленосними метеликами там і не пахне й пішла шукати місцевий фольклор.

Рідні давньослов’янські легенди  не допомогли, бо відводили метеликам хіба що роль посланця, який може донести богам прохання про дощ. Християнство більш уважно відносилося до цих комах, бо частенько зображали одного з них на руці Христа, як символ відродження та воскресіння душі. Цікаво чи мало то відношення до тих вмінь метеликів, про які казав Ерхард?

Римляни вважали, що метелики, це квіти, які зірвав вітер. Антоніна пригадала вир блакитних метеликів, який побачила, коли вперше «провалилась» невідомо куди, але вирішила, що навряд чи тут доречна гра порівнянь.

Давні греки теж асоціювали душу з метеликом й навіть називали їх одним словом – «психе», та навіть у своїй міфології мали чарівну дівчину з крилами метелика – Психею, дружину Ероса. Втім, з такими крилами вони ще зображали ельфів та духів повітря. Може таки щось знали ті давні греки? Щоправда, пізніше, в середні віки, метелик в Європі символізував лише легковажність, а з часом взагалі перетворився на еротичний символ. Можливо через те, що у Франції виникла мода на розведення метеликів в зимових садах та організацію салютів з цих комах. 

–Добре, подивимось, що нам розкаже всезнайка-інтернет, про більш екзотичні культури – пробурмотіла Антоніна, відкриваючи чергову статтю, у якій йшла мова про Китай.

Китайці здавна захоплювалися красою та витонченістю цих комах. За їх уявленнями метелики пов’язані з найбільш значущими для людини поняттями, такими як: життя, душа, любов, щастя, і є символом символ віри, надії та кохання. Легенд на дату тему вони мали багато й різних, але хіба що та, яка була пов’язана з філософом Чжуанцзи, якось підходила до наявної ситуації. Згідно з вченням цього мудреця, уві сні розмиваються кордони між реальністю та фантазією. За легендою, одного разу сам Чжуанзи побачив сон, в якому він літав метеликом, а коли прокинувся задумався над питанням: «був я людиною, якій наснилося, що вона метелик, чи є метеликом, який зараз бачить сон, про те, що він людина?»

Антоніна хмикнула, бо колись читала про цей філософський казус, але ніколи не думала, що доведеться його згадати за таких обставин. От тільки Ерхард подорожував явно не уві сні, а прихопивши цілком матеріальне тіло і не тільки своє.

Наступною жінці трапилася стаття про Японію, де метелик також вважається символом щастя. В цій країні навіть існував ритуальний «танок метеликів», яким традиційно відкривали свята. Та й випускати метеликів на свято там теж полюбляли. А от на Мадагаскарі існувала легенда, що душі померлих оселяються у нічних метеликах і, якщо такого вбити, то миттєво отримаєте стрілу в живіт. Тоня, усміхнулась, уявивши скільки стріл вже мала зібрати її Потєряшка, яка за першої ж нагоди ловила нічних метеликів, бо з мишами у квартирі якось не склалось. Якби ця казка мала щось спільне з реальністю, то  її кішка вже давно б перетворилася на зомбі-дикобраза.

В Бірмі (нині в М'янмі), вважали що «він-лайк-пья», тобто душа-метелик, вилітає з тіла під час сну, зустрічається з душами-метеликами інших істот і повертається, коли людина прокинеться. В цій країні, виявляється, дітям досі розповідають, що не можна раптово будити людину, бо  «він-лайк-пья» може не встигнути повернутись й людина помре. От в цю легенду Ерхард, схоже, точно не вірив, бо без жодних сумнівів розбудив Тоню посеред ночі.