Частина 7

Німеччина, Хаген

Луана

Луана вийшла винести сміття, а повертаючись виявила перед дверима багатоповерхового будинку мале біле кошеня. Спантеличено роззирнувшись жінка присіла біля пухнастого створіння.

–Що це у нас тут за мурзілка? – спитала вона маля, яке було в пилюці й бруді, наче тільки-но вибралось з якогось занедбаного підвалу. Луана ще раз оглянула вулицю, намагаючись зрозуміти звідки взялась тваринка. Німеччина не та країна, де котів викидають, чи підкидають під двері небайдужим сусідам. Тут, на відміну від України, з якої жінка переїхала п’ять років тому, бродячих тварин не було взагалі, а всі домашні були перераховані, прищеплені та взяті на облік. Держава пильно за цим слідкувала й навіть за неповідомлення про зникнення чи смерть домашнього улюбленця можна було отримати штраф. Саме тому Луана зараз здивовано кліпала очима, виявивши такого гостя-безхатька. Ця забрьохана мордочка зовсім не нагадувала доглянутого домашнього улюбленця.

Піднявши кошеня жінка задумливо подивилась на нього, покрутила і знову поставила на поріг.

 –В дім не візьму, проте можу винести щось їстівне, якщо почекаєш, – мовила вона задумливо й полишивши знайду, піднялась у свою квартиру на третьому поверсі. Діставши з холодильника молоко налила повне блюдце та понесла донизу.

Кошеня було на місці, наче дійсно зрозуміло всі слова й терпляче чекало. Підозріло поглянувши на людину воно принюхалось до молока й поспіхом накинулось на частування, наче планувало скупатися з головою. Луана розгублено за ним спостерігала. Скільки ж воно не їло?  І все ж дивно, звідки воно тут? Може втекло від когось? Жінка полишила кошеня займатися молоком, а сама повернулась до квартири та взявши телефон, почала шукати номер притулку для тварин. Вона саме набирала потрібний номер, як її увагу привернув якийсь нетиповий звук, а за мить Луана забула і про притулок, і про телефон. Гаджет мимоволі вислизнув з її пальців, бо посеред кухні, сиділо й діловито умивалося те саме пухнасте маля! Тільки вже чисте, наче його тільки-но ретельно скупали, старанно висушили й причесали!

Луана на мить застигла, а потім почала хаотично згадувати, який осиновий кілок можна знайти у підвалі і де в них лежить сіль та часник, бо ж нормальні звірі так не поводяться. Не могло звичайне кошеня пройти крізь зачинені двері ще й отримати при цьому всі послуги котячого салону краси!

Між тим кошеня підняло мордочку, принюхалось й рвучко отряхнулося розсипавши…іскри! Опам’яталась Луана вже на кухонному столі з качалкою в побілілих від напруги пальцях. Переляк – то таки страшна сила.

Мале демонятко під настороженим поглядом людини обійшло навколо столу й попрямувало діловито вивчати кімнату. Луана з тугою поглянула на телефон, що впав на крісло й спробувала себе вмовити злізти зі столу та зробити два кроки. Не склалося. В кімнаті раптом блимнуло блакиттю й у відчинене вікно залетів маленький блакитний метелик. Та що ж це за атака природи!? Луану вже потряхувало від паніки. Втім комаха поводилась більш пристойно, аніж котик.

Покружлявши кімнатою, метелик пролетів над кошеням, яке раптом перелякано притисло вуха та сховалось під стільцем, а потім чомусь шмигнуло під стіл, на якому сиділа жінка. Луана ж, як то кажуть, «зависла», роздумуючи варто ще кудись тікати від чергової напасті, чи вже час відбиватись. Але комаху, схоже, людина не цікавила. Метелик покружляв і неспішно приземлився на край стільця. Кошеня люто зашипіло, з-за ніжки стола. Задумливо перебираючи лапками комаха неспішно переміщувалась по дерев’яній поверхні, наче обираючи, атакувати лякливу жіночку чи осатаніле кошеня. Луана не могла вмовити власне тіло підскочити та дременути, й з відчаю почала потихеньку гризти дерев’яну качалку, що опинилася в руках. Метелик завмер, Луана теж, не відводячи від нього настороженого погляду. Блакитний монстр заворушив вусиками, наче антенками, що приймають сигнал, й жінка зрозуміла, що ще трохи і почне репетувати, але метелик зглянувся та стрімко вилетів у вікно. Хух… Одною білою менше.

Варто було комасі зникнути, як кошеня з утробним ричанням вистрибнуло з укриття й незадоволено застигло перед відкритим вікном. Луана видихнула й простягнула руку до каструлі, щоб накрити й ізолювати це пухнасте непорозуміння, але тут тварина неспішно озирнулась й так подивилась на жінку, що та сахнулась, перелякано вчепилась у скалку й обнявши коліна завмерла на столі.

Пухнаста нахаба чхнула, гордовито підняла голову й продовжила діловито обходити кімнату. Все обнюхала, щось там пошкребла, погризла, а потім розляглася під однією зі стін і демонстративно позіхаючи, час від часу іронічно поглядала на людину, що здатна була лише кліпати очима.

Коли додому прийшов чоловік Луани, вона все ще сиділа на стільниці насторожено відслідковуючи переміщення паранормальної тваринки. Герр Шварц побачивши таку чудну картину та почувши від переляканої вусмерть дружини, «Воно неправильне, це кошеня. З’явилось в квартирі крізь двері і дивиться на мене поглядом демона!», здивовано гмикнув та перевів погляд на чотирилапого гостя. Тваринка окинула його глузливим поглядом. Чоловік ще раз гмикнув, а потім проявив диво практичності – просто схопив за шкірку й викинув звіра з вікна.

Луана видихнула з відвертим полегшенням. Чоловік порадував та здивував одночасно. Ні, вона давно знала, що Герман проти домашнього улюбленця. Практичний, як і більшість німців, він виходив з того, що то обмежуватиме їх можливості (чоловік дуже любив подорожувати, а залишати тварину було б ні на кого), а ще, утримання домашнього улюбленця в Германії було досить дорогим задоволенням. Що догляд, що харчування тварин вимагали значних коштів, а якщо те звірисько раптом захворіє, то його лікування, взагалі коштувало просто нереальних грошей (коти і собаки, на жаль, не мали медичної страховки). Проте Луана все ж не очікувала від чоловіка настільки кардинальних дій, а від «демона» такої простоти депортації. Чи демони, як собаки, на не переляканих людей не кидаються?