Частина 6

Ерхард

Ерхард уважно роздивлявся схему блакитних ліній в яку він вніс отримані від Сірокко данні. Інформації ще було замало, проте вже можна було окреслити один з вузлів, в якому перетиналися три яскраві лінії. Ікари легко перетинали час і простір, а вирвавшись на волю, взагалі пронеслися кількома світами зі швидкістю метеору, виписавши стільки вензелів, що імарам можна були тільки поспівчувати. Яке там когось повернути, було б непогано самим вціліти. Втім, зібрані данні та попередні розрахунки Ерхарда дозволяли сподіватися на те, що вціліли. І, здається, навіть всі троє. Суттєво потріпані, закинуті в один з емоційних вирів цього світу, де загубили сліди своєї здобичі, вони досі намагаються виконати поставлене завдання. Той же Сірокко тому підтвердження. Проте імари були різні, в різному стані, тому й траєкторії їх розійшлися. Одна радість, всі троє опинились не лише в межах одного світу, а й у невеликому часовому проміжку, тож Ерхард мав непоганий шанс встигнути їх зібрати до того, як вони під час пошуку ресурсів визначаться зі своїми смаковими вподобаннями, стануть некерованими й почнуть привертати зайву увагу. Гарні вони створіння, одна біда, наскільки універсально-витривалі, настільки ж і нестабільні, бо поведінка часом занадто сильно залежить від того, що споживають. Тій нещасній бабці дуже пощастило, що в момент зустрічі з Сірокко вона фонтанувала тугою, печаллю та скорботою, а її будинок був просякнутий енергією померлого. Сірокко випив усе й непогано відновився, одночасно переймаючи ставлення померлого до жителів будинку, але знайди Ерхард імара трішки пізніше, і попри це, дім вже було б очищено не лише від тіней, а й від людей. І не лише той дім.

Ерхард крутив схему, намагаючись визначити координати другого свого помічника, коли його гаджет блимнув зеленим.

–О, Шинук активувався? Зовсім поруч? – здивовано промовив чоловік поглянувши на екран. Ще раз перевів погляд на розгорнуту схему й почав швидко збиратися.

Цього імара Ерхард планував шукати останнім, але хто він такий, аби ігнорувати натяки світу?   Якщо Шинук про себе заявив, то варто його ловити, доки цим питанням не зайнялися лепірі. Проявлена енергія, яку засік його гаджет, точно приверне увагу цих незбагненних створінь. Ситуація з Сірокко  наочно показала, що метелики контролюють поведінку прихоплених ними «приблуд». А отримати від цих крилатих створінь цілеспрямоване невдоволення (а дістанеться воно Ерхарду, як нинішньому власнику імара!) не хотілося. То така «милість», поряд з якою всі претензії Тезкакоатлу просто дитячі забавки.  Отож Ерхард не гаючи часу вийшов з будинку та рушив чагарниками вздовж краю села.

Інга

Київська  область.

Біля сільського будинку на дорозі вкритій старою брущаткою, зупинився сірий автомобіль. З машини вийшла рудоволоса жінка в шортах та футболці та критично поглянувши на кривий паркан, дістала з заднього сидіння теку з документами.

–Я хвилин на десять, – кивнула вона чоловікові

–Як скажеш, – він заглушив двигун та дістав телефон.

За кривими, напівгнилими дерев’яними воротами загавкав великий собака і за кілька хвилин з будинку, який знаходився на невеликому підвищенні відносно дороги, визирнула темноволоса господиня в доволі брудних бриджах та футболці.

–Добридень, – помахала рукою гостя.

–О, Інга, ви вже тут!? Світлана казала, що заїдете, але я не думала, що то буде так швидко. В мене тут трішки незатишно, – затараторила хазяйка заганяючи собаку до будки, аби провести гостю в дім. – Заходь швидше, бо в мене там зараз козенята вибіжать. Не встигла їх закрити.

–Та ми на Київ їдемо, просто по дорозі було, – видихнула Інга й поспішно, по дузі проскочила повз великого чотирилапого сторожа.

–То що там? Можна ту хату купувати? – затараторила жінка, полишаючи собаку та вказуючи гості дорогу. І це було не зайвим, бо Інга розгублено оминула залишки поламаного дитячого велосипеда та оцінивши побачений пейзаж (подвір’я нагадувало філіал сміттєзвалища «замінований» продуктами життєдіяльності тваринництва) намагалася крокувати чітко за господинею між якимись дошками, мисками, мішками, залишками іржавої сітки, доки нарешті не дісталася ґанку  обшарпаного будинку (таке враження, що його з усіх сторін старанно гризли миші!). Назустріч людям вискочило двоє козенят, за спинами яких сокорила велика попеляста курка.

–Куди? А ну брись в дім! От я вам зараз… Оце взяла в дім, бо стадо їх ледь не затоптало. Та ти сідай, – загнала жінка в дім тварин (козенята весело поскакали кудись вглиб будинку) і повернулася до гості, що обережно йшла за нею. Інга окинула поглядом коридор, наступну кімнату (судячи з наявності холодильника та плити – кухню) й вирішила постояти. Дім виглядав настільки занедбано, що в порівнянні з ним сарай Інгиної мами, яка жила в цьому ж селі, був просто взірцем охайності та майже жилим приміщенням.

–Та я не на довго. Я подивилася ваші документи і зазирнула до реєстру прав власності на нерухоме майно. Хата, яку вам пропонують купити, має іншого власника. Тобто її власник, це зовсім не та людина, яка вам її «впарює».

–Але ж ціна така гарна.

–Ще б пак, бо вона виключно за повітря. Від того, що продавець вам віддав цей договір купівлі-продажу, ви не станете власниками того дому. За цим договором він вже продав цю хату іншій людині. Це елементарно не його дім.