Частина шоста. Чому ви прийшли?

Частина шоста. Чому ви прийшли?

Вона дрімала. Її темні повіки злегка тремтіли уві сні, а рот привідкрився. Трубки від крапельниці були на місці, але бинти на голові зникли, змінившись пластирем. У палаті усюди стояли букети найпрекрасніших троянд, їх аромат був настільки густий, що заважав нормально дихати. Ігор тримає квіткову крамницю? 

Першою думкою Дениса було залишити подарунки і тихо піти, не порушуючи спокій жінки. Але, відчувши чужу присутність, вона розплющила повіки.

– Ви?

Він стенув плечима.

– Я.

– Не думала, що ви повернетесь.

– Новорічне диво, – знічев’я пожартував Денис.

– Див не буває, – сумно відповіла Олена, не відчуваючи ніг.

– Що лікарі кажуть?

Вона подивилася на букет, який він досі тримав у руках.

– Це мені?

– У вас огидна звичка не відповідати на питання.

– Ох, мені анітрохи не шкода, що я вас розчарувала.

– Олено…

Її ім’я так дивно звучало в його вустах, немов солодкий згусток желе.

– З прийдешнім Новим роком, – додав він, простягаючи їй камелії і телефон. – Взамін того, що розбився.

– Дякую, – вона коротко усміхнулася і притисла квіти до носа. – Нарешті хоча б щось не пахне.

Вишкірившись, Денис присів на стілець поруч.

– Не подобаються троянди?

– Взагалі-то ні.

– Так навіщо ж ваш брат притягнув їх у такій кількості?

– Що ви! Ігор – будівельник і нічого не тямить у квітах, навіть дружині своїй не дарує. Це від чоловіка.

На останніх словах її обличчя потьмяніло. Денис мовчав.

– Він зараз у відрядженні, – навіщось пояснила Олена, – його рейс затримали через негоду.

– Хочете сказати, що він не знайшов можливість за ці дні приїхати до дружини, яка потрапила в аварію?

– Ви нічого не знаєте, тому не смійте з такою зневагою говорити про нього! – випалила Олена.

Однак Денису здалося, що вона не стільки захищає чоловіка, скільки сердиться.

– Його робота дуже важлива, він просто не встигає вчасно повернутися. І я не розумію, чому я повинна перед вами звітувати?

Денис схрестив руки на грудях і уважно подивився на жінку. Вся ця ситуація здавалася йому якоюсь сюрреалістичною. Йому бракувало шматочка пазла, щоб все стало на свої місця. Ця жінка викликала у ньому нез’ясовну цікавість і бажання пізнати її, вивчити і зрозуміти, що в ній не так, чому він відчуває дивну потребу перебувати поруч.

Легка посмішка грала на його вустах, поки він розглядав Олену. Вона знітилася: поправила ковдру, підтягнула її вище, пригладила волосся, нервово ковтнула і з викликом зиркнула на відвідувача.

– Що?

Він схилив голову на бік.

– Ви прекрасні.

– Ви знущаєтеся наді мною?!

– Авжеж ні.

– Чому ви прийшли?

– Хотів побачити вас.

– Навіщо?

– Ви нагадуєте мені одну дівчину, яку я колись знав.

– Моє обличчя викликає спогади про неї?

– Ні. Я мрію її забути.

– Якщо ви будете так витріщатися на мене, навряд чи це у вас вийде.

– Поки ми з вами розмовляємо, це вже сталося.

– Тішуся, що змогла вам допомогти.

Денис зібрався продовжити обмін репліками, але новий відвідувач примусив проковтнути так і не промовлені слова.

– Кохана, пробач! Ці літаки...

Увесь засипаний снігом, чоловік у довгому елегантному пальті приніс із собою в палату потік морозного повітря. Він тримав черговий букет шикарних яскраво-червоних троянд, для яких вже не було місця. На вигляд мав років п’ятдесят, сивина ледь торкнулася його скронь, лише підкреслюючи стильну зачіску. Чітке підборіддя свідчило про рішучість, а прямий погляд – про безкомпромісність.

Чоловік схилився над Оленою, пристрасно цілуючи бліді губи.

– Любий, все гаразд, правда.

– Як ти?

Він присів на стілець, який секунду тому займав Денис, що встиг розсудливо сховатися за дверима вбиральні. Вичікував, чи справдяться його підозри. З такого ракурсу, не маючи змоги роздивитися обличчя, Чорний не пізнавав того, хто прийшов. Невже можна розслабитися?

– Все добре, – вона явно брехала коханому чоловікові.

– Я не встиг поспілкуватися з твоїм лікарем – поспішав до тебе. Що кажуть? Коли тебе випишуть?

Олена кинула зляканий погляд на прочинені двері. Денис, який крізь просвіти спостерігав за її обличчям і чужою спиною, побачив страх і сумніви жінки. Чому вона боїться сказати правду?

Денис прокашлявся, перервавши напружене мовчання.

– Перепрошую, хотів кудись поставити кві...

І урвав себе на півслові, втупившись у чоловіка так, ніби вгледів привида.

Денис насилу стримав лайливий вигук. Повільно випустив повітря крізь зуби. Зарано зрадів. Він таки вляпався. Дідько!

– Ти?! – Візитер став червоний, мов рак.

– Ілля.

– Ви знайомі? – втрутилася Олена.

– Були колись.

– Що він тут робить? – звернувся Михайлюк до дружини.

– А мені цікаво, що тут досі робить вона? – парирував Денис, виразно глипаючи на Іллю. Атака – найкращий захист.

Той презирливо скривився і коротко спитав у дружини:

– Це він? – Олена злякано кивнула. – Вийдемо на пару слів, – це вже до Чорного.

– Ілюню, він ні в чому не винний!

Але чоловіки вже пішли вирішувати по-чоловічому свої проблеми.

Двоє багаторічних ворогів залишилися наодинці на вузькій сходовій клітці між поверхами, свердлячи один одного поглядами: один – стримано-цікавий, інший – підозрілий.

– Ти майже не змінився, – почав Ілля, хоча кулаки у нього чесалися звернути розмову в інше русло, та він тримався у рамках пристойності.

– А ось ти... – Денис помітив, як вік зістарив колишнього суперника, не пощадив, проте вважав за краще не розвивати тему і додав: – Ти отримав свою дівчину.

– Повторення історії не буде, – інтонація свідчила про зовсім не приховану загрозу. – Я попереджав.