Частина друга. Коли зачиняються...

Частина друга. Коли зачиняються одні двері - відчиняються інші

Денис звично завів двигун, проте залишався на місці. Його не хвилювало, що він матиме проблеми з поліцією, зрештою, не він порушив правила і перебігав дорогу у недозволеному місці. Тим більше, вчинив порядно і відвіз дівчину до лікарні. Проте певне почуття відповідальності не дозволило йому просто забути про цей неприємний випадок. У цьому був свій плюс – бажання прикінчити Роксану разом із коханцем, а заразом розвіятися на березі моря кудись зникло.

Цікавість взяла гору, і Денис повернувся на місце аварії. Роззяви вже розійшлися, ні поліція, ні швидка досі не прибули, але більше половини вмісту пакетів розтягли дрібні злодюжки, яких тут водилася незліченна кількість. Жодних документів, які б підтверджували особу, не знайшлося, а смартфон перетворився на дрібні уламки скла й пластика. Перебираючи пальцями шматочки, Денис подумав, яке все зараз крихке й швидкоплинне і може зламатися від найменшого необережного поводження. А колись же були часи, коли не лише телефони робили з металу, але й люди були міцніші і сильніші.

Зібравши рештки чужих речей у вцілілий пакет, Денис вирушив назад. У коридорі лікарні він узяв каву в автоматі й чекав звістки – чергова медсестра повідомила, що зараз триває складна операція, оскільки ушкодження під час удару об машину виявилися доволі суттєвими.

Денис витяг з пакета капловухого зайця з кривими білими зубами й чомусь зеленими вухами, решта тіла тварини було помаранчевим. І кому тільки могло спасти на думку створити такого страшка? І як нормальна мати може купити такий подарунок своїй дитині? Крім зайця, вціліла ще лялька Барбі у старомодному вбранні і машинка на пульті керування. Коробки із солодощами дістануться сьогодні комусь іншому. На листівці з приклеєним вгорі кумедним саморобним сонечком було написано “Для Настуні і Павлика”. Отже, двоє. Отже, двох дітей він сьогодні майже позбавив матері. З вини Дениса Чорного якісь Настя і Павло, наприклад, Петренки ледь не залишилися сиротами.

Раніше Дениса ніколи не хвилювали діти, інші люди теж не хвилювали. Його взагалі ніхто не хвилював, крім Роксани, відтоді, як вони почали жити разом. Кохання до неї поглинуло його, затягнуло у безодню солодких нескінченних чуттєвих задоволень. Викликати її гонорову і щасливу посмішку щоранку – ось, що було метою його життя. Примусити її карі очі сяяти від радості – ось, що надавало сенсу його існуванню. Все підкорювалося одному – зробити Роксану щасливою і задоволеною. Він пробачав їй багато чого, на часте нехтування ним закривав очі, воліючи не бачити вад коханої, намагався не помічати її відверто підлої натури. Все пояснювалося просто – він кохав її. А якщо вже Денис кохав… Та що там гори зрушити чи місяць з неба! Він був готовий жертвувати всім, і у першу чергу самим собою, своєю гідністю заради неї.

Сьогодні вперше гордість, підкріплена гнівом та образою, взяла гору.

Денис стис голову руками, мовчки сміючись над собою і обзиваючи всілякими неприємними словами. Кохання зробило з нього сліпого дурня, який миттю прозрів, отримавши рану у серце. Вона стікала кров’ю, нагадуючи про те, що він досі має цей орган, який здатний боліти.

Від самобичування Дениса відволік лікар у поплямованій уніформі. З першого погляду визначив схвильованого відвідувача і підійшов ближче.

– Як вона? – затримуючи дихання, спитав Чорний.

– Ви родич? – почув у відповідь.

– Ні. Я привіз її.

– Тоді я не можу дати вам інформацію.

– Слухайте, лікарю, – Денис зазирнув у суворе, розумне, але дуже втомлене обличчя, використовуючи свій фірмовий прийом очі в очі, безвідказний, – у мене був до біса відстійний день. Тож давайте зробимо так, щоб він закінчився на гарній ноті.

Лікар протер запалі очі. 

– У жінки перелом кількох ребер, забій голови, можливо, струс мозку і травма хребта. Ми зробили все, що могли. Стан стабільний, але треба повідомити сім’ї. У неї є родичі?

– Гадаю, що є. Можу я побачити її?

– Вона ще не прокинулася після наркозу. Крім того, відвідування зараз заборонені у зв’язку з пандемією.

Якщо Денис чогось хотів, то він цього добивався всіма можливими і неможливими способами. І зараз був саме той випадок, коли він мусив побачити збиту жінку. Якого дідька йому було це потрібно, він і сам не знав. Але хотів. Тому витягнув з кишені кілька зім’ятих купюр з трьома нулями і засунув у кишеню лікарських штанів.

– Благодійна допомога відділенню.

Лікар важко зітхнув.

– Добре. Кілька хвилин. Надіньте халат, бахіли і маску.

Денис коротко усміхнувся.

– Дякую, лікарю.

У палаті з блакитним стінами тихо пищали прибори, відраховуючи серцебиття. Від крапельниці тягнулися тонкі трубки, які закінчувалися під пов'язками на блідих руках жінки. Її тіло було прикрито ковдрою, голова перев’язана. Під час найближчого розгляду Денис ще більше впевнився, що постраждала майже нічим не схожа на його колишню. Від серця відлягло. Щось у цій молодій жінці, заледве позначеній віком, було абсолютно інакшим. Він не знав кольору її очей, не чув голосу, але точно міг сказати, що вона – інша. Денис не зміг би це пояснити, навіть якби захотів.

Він підсунув стілець до ліжка, не відриваючи погляду від незнайомки. Хто вона? Чим займається? Чому він ніколи раніше не зустрічав її? В Одесі він жив майже все життя, знав місто, як свої п’ять пальців, але жодного разу на його вулицях не бачив її.

Денис зчепив пальці, борячись із бажанням доторкнутися до блідої шкіри. Чи має він право вторгатися в особистий простір абсолютно чужої людини? Хоча… Коли це його зупиняло?

Денис обсмикнув себе. Він, звісно, не святий, але якісь принципи у нього все ж залишилися. Чи давно забута совість нагадала про себе.

Знаходячи в цьому якесь збочене задоволення, Чорний просидів решту дня, уважно вивчаючи риси обличчя незнайомки, запам’ятовуючи деталі: родимку на лівій скроні, ледь кривувату носову перегородку, потемнілі повіки з густими віями, майже непомітні “гусячі лапки” у кутиках очей, ідеальної форми бліді губи і акуратне маленьке підборіддя. Решта була прихована бинтами. Шкіра її була теплого оливкового відтінку, трохи посірілого від травматичного стану, де-не-де під нею проступили вени. У процесі спостереження за сплячою красунею під дією наркозу Денис знаходив дивне полегшення, ніби хтось гасив пожежу в його грудях, вливаючи туди заспокійливе.