Частина перша. Аварія

Частина перша. Аварія

Лють роздирала груди й затуляла розум. З усіх сил стримуючись, щоб не протаранити зад якоїсь автівки, які рухалися зусібіч і попереду зі швидкістю дряхлих черепах, Денис почергово натискав то на педаль газу, то на гальмову, то сигналив без упину. Швидше б вибратися з міста, а потім на шосе, щоби мчати з відкритим верхом за кермом кабріолета, вдихаючи солоний колючий вітер узбережжя. І байдуже, що зараз зима. Денис полюбляв мчати на всіх парах уздовж Чорноморського узбережжя, хвацько розвертаючись біля свого літнього котеджу. Цієї пори року там було порожньо й холодно, але для нього зараз, коли він палав від ненависті, – найліпше місце на землі. Можливо, Новий рік у компанії “Джека Деніелса” і запилюженого дивана перед згаслим каміном не найкраще дозвілля, але у будь-якому випадку краще, ніж бачити нахабне усміхнене обличчя навпроти і очі – безсоромні та брехливі. 

Однак цієї миті Денис застряг у заторі у самому центрі чортового міста, де рух у будь-який інший день року сам по собі утруднений, а сьогодні й поготів через безліч охочих встигнути на закупи перед святами. Карантин? Ні, не чули.

Безкінечний потік людей на тротуарах створював урбаністичну паралель з не менш багаточисленним потоком машин, керували якими такі ж метушливі громадяни. 

На секунду промайнула думка залишити кабріолет і дістатися котеджу своїм ходом. Одразу Денис передумав. Єдина істота, що ніколи його не підводила у цьому житті, – його машина. Він ставився до неї майже як до коханої жінки і, звичайно, не міг покинути тут, щоб потім забирати зі штрафмайданчика.

Вимкнувши радіо, де диктор мовив про безпрецедентні затори в місті, Денис роздратовано почав постукувати пальцями по дещо потертому шкіряному керму. Не завадило б змінити обшивку. Повернувши голову вліво, він побачив у найближчому автомобілі не менш нервового чоловіка, закутаного у теплу куртку і шарф. Його обличчя блищало від поту, але жінка, яка сиділа поруч, не дозволяла йому навіть розстібнути ґудзики, мотивуючи тим, що він знову застудиться і вони не потраплять до кумів на Новий рік. Так волала, що Денис почув її крізь скло автівок.

Пішов лапатий сніг. Великі пластівці дуже швидко засипали все, довелося увімкнути двірники. Колона машин нарешті зрушила з місця.

Ще ніколи Денис не був такий злий. Все летіло шкереберть: пречудовий настрій зранку, плани на вечір, заздалегідь підготовлений сюрприз для Роксани. Цілий пакет трояндових пелюсток, через які він вислухав купу тупих жартів від квіткарки, полетів до смітника. Туди ж вирушили й ароматизовані гарденією свічки, улюбленим запахом цієї шльондри. Не кажучи вже про особливу страву, дійсно рідкісну навіть в Одесі, якщо не знаєш, де шукати. До речі, Роксана куховарством ніколи не переймалася, віддаючи перевагу тому, що готував чи замовляв Денис. І коли після стількох років він нарешті наважився на серйозний крок; коли під час приготування до Нового року, який мав би стати незабутнім, відчував себе абсолютним кретином і школярем, який не знає, як підступитися до дівчиська; коли майже все було готове, а головне – він вірив, що це справді важливо і потрібно, – ось тоді він відчув найбільш нищівну поразку у своєму житті.

У глибині душі він давно підозрював, що Роксана йому зраджує, але вона так вміла приспати його пильність, з такою щирістю запевняла у своєму коханні, з такою спритністю спростовувала всі його здогадки, що в результаті він швидше засумнівався би у своєму почутті до неї. На жаль, достатньо було єдиний раз повернутися додому невчасно. І що ж він там побачив? Двоє його найближчих людей чудово проводили час у компанії одне одного голяка в його ліжку. Роксана і Владислав, найкращий друг. Був. Колись. 

Картина ранкового адюльтера досі стояла перед очима у всіх барвах. Надзвичайно чуттєва і прекрасна темноволоса фурія верхи на досконалому тілі юного красеня. 

Побачивши Дениса, вона тільки закотила свої брехливі очі й продовжила захоплююче заняття. Влад, що перебував на сьомому небі від щастя, нічого не помітив.

Звісно, це було не вперше. Звичайно, Денис, закоханий ідіот, яких ще пошукати треба. Звісно, він звинувачував у всьому себе, вважаючи, що недостатньо сильно кохав її. У результаті гіркота затопила його душу, не даючи навіть вдихнути. Правда, що відкрилася, позбавила Дениса рівноваги, він раптом втратив орієнтир, застиг на порозі, не знаючи, як бути далі: вбити їх обох на місці чи просто облишити. Сам не зрозумів, як опинився в машині й рухався у бік узбережжя. У голові дзвеніла лють, а ненависть ятрила серце. Досі він не уявляв, що воно може спричиняти стільки незручностей і так нещадно роз’їдати болем зсередини.

Денис кілька разів ударив кулаком по клаксону, примушуючи стариганя на "Волзі" потіснитися й пропустити вперед. Той з безпечної відстані своєї автівки помахав нахабі кулаком, сиве волосся смішно розтріпалося при цьому, а обличчя почервоніло від напруження. Денис у відповідь уїдливо оскалився. Старий зблід і поспішив перестроїтися в інший ряд від гріха подалі. Ось так краще. Перебувати зараз поруч з Денисом небезпечно для здоров’я. Коли його охоплював гнів, він просто втрачав контроль. Колись вже був загримів за це у буцегарню.

Завдяки маневру “Волги” частина дороги виявилася вільною і, не втрачаючи нагоди й секунди, Денис натиснув на педаль газу, вивертаючи кермо.

Смішна в’язана шапка, з-під якої з одного боку стирчав підтримуваний плечем телефон, а з іншого вибивалися довгі прямі пасма; коротке стильне пальто, теж в’язане, у кожній руці по величезному пакету, набитому, судячи із зелених вух сторчаком, подарунками на свята; і жодної уваги на навколишній світ. Вона йшла, балансуючи по свіжому снігу й ковзкому тротуару, намагаючись не впустити телефон, щось комусь весело розповідаючи. Вона раптово з’явилася на проїзній частині, вочевидь, упевнена, що автівки застрягли у заторі і не зрушать з місця. Вона кумедно змахнула руками, падаючи під самий бампер білого кабріолета, що нісся крізь потік машин. Телефон опинився на асфальті, розчавлений колесами автівки, що не встигла вчасно загальмувати, так само, як і його власниця. З пакетів вивалилися іграшки.