Розділ ІV

Рани чи мають вони властивість загоюватися? Чи будуть вони все життя нагадувати про себе? Чи залишаться просто рубцями, які будуть на нашій душі?

Рани це не відʼємна частина досвіду, якщо ми говоримо у контексті негативного досвіду.

Злість, яку ми не можемо забути це теж частина досвіду. Докори совісті

Це все є нашим досвідом.

Якби ви могли, змінили б свої дії у минулому ? Я часто говорю собі, що все що було зі мною зробило мене тою хто я є зараз. Але все ж таки мені цікаво якби тоді я не звернула, яка б я була зараз?

Досвід. Ми здобуваємо його щодня навіть у дрібницях, але якщо б ми могли все змінити , які були б ваші дії ?

Багато запитань

Можливо і відповідей на них

Я думаю що наше життя не було-б таке цікаве, якби ви постійно мали можливість повернутися в минуле і змінити наші помилки. Я знаю людей які шкодують про ті чи інші вчинки в своєму житті, але нажаль вони нічого не можуть змінити. І найважче те що вони не можуть пробачити собі, та прийняти ту біль від своїх помилок. Коли люди проживають своє життя і роблять певні дії, вони в моменті не думають про наслідки. Якщо ми в стосунках і розриваємо їх то ми не думаємо про те, що можемо колись в житті дуже пошкодувати що покинули ту людину. Чи чоловік який кохає свою дружину і назло їй просто зрадив. Насправді він зрадив не їй він зрадив собі. З часом його мучить докори сумління, але він нічого не може зробити із гризе себе з середини. Але якщо подивитися з іншої точки зору, то можна зрозуміти що йому дався цей досвід для того, щоб він просто зупинився. Перестав зраджувати своїй дружині і просто був вірний їй, та ціни в те що вона в нього є.

Інколи я сама супереч у собі. Я помітила що є деякі помилки про вчинення яких я дійсно шкодую, але якби я то їх не зробила можливо вони б не привели мене до того результату, який я маю зараз. Колись я почула від 1 своєї знайомої, як вона говорила про те що вона б віддала все щоб повернутися у своє минуле, коли вона була юною. Але повернутися із своїм досвідом. Я дійсно не розуміла її слова. З часом так би мовити подорослішавши, здобувши власний досвід я повністю розумію її слова. Із цього виникає 1 дуже цікава думка, чому ж ми не слухаємо тих людей які прожили життя і мають певний досвід? Чому ми картаємо себе за свої помилки вже через якийсь пройдений етап у нашому житті, через декілька років після того як вже зрозуміли сенс наших помилок.

Виходить зараз досягнувши певного рівня ми повинні прислухатися до людей з досвідом. Я не говорю зараз про абсолютно всіх людей, однозначно в житті потрібно мати власну думку, власні відчуття та власне я. Але все ж таки деяких людей, яким вже трішки більше ніж нам років потрібно слухати. Потрібно знайти людей із схожими цінностями, які в житті добилися відносно схожих вершин, до яких ми самі йдемо.

Ти просто з ними поспілкуватися, послухати про те як вони жили. Прислухатися до їхніх слів. Просто почути їхню історію. Взяти собі якісь уроки з їхнього життя.

Досвід формує певні рани. Рани які з часом можуть не загоюватися. Рани які можуть кровоточити все життя. Але невже ми не можемо знайти ліки від них? Невже рани які кровоточить зараз будуть боліти нас все наше життя? Особисто я маю декілька таких ран і з дорослої точки зору, тобто перебуваючи в дорослі позиції я чітко розумію що це минуле і його потрібно відпустити, але чому воно періодично повертається до мене? Значить я не освоїла урок?

А ще я помітила що є такі рани які якби мені тоді здавалося зажили. Але через 5 років вони знову кровоточать. Кровоточать краплями крові, вони наче вже з рубцями, але водночас такі болючі. Зазвичай котяться сльози згадуючи про негативний досвід який відбувся тоді, але я максимально зробила все, щоб забути це.

На рахунок того що з нами трапляється один і той самий досвід, для того щоб ви винесли урок це я чітко розумію. Але були деякі події в моєму житті, які я дійсно прожила та відпустила. Але чому зараз вони знов повернулася в моє життя? Можливо я не до кінця винесла урок?

Мені дуже цікаво чи у мого читача є такі ситуації, хоча б схожі на мою.

Інколи в мене дуже багато питань на які я хочу знайти відповіді. Але я просто не можу їх зрозуміти.

Переважно в житті коли в мене є якісь запитання то я кажу собі, ми шукаю відповідей дуже важким шляхом, насправді все завжди очевидно. І відповідь на будь-яке питання просто у нас перед носом. Але зараз задаючи собі запитання чому через роки один  і той самий досвід, одна  і та сама рана, починає знов боліти

Просити пораду в інших безглуздо. Через те що кожен дивиться і судить через власний досвід. Можливо якби я з кимось поділилася мене не зрозуміли, але те що мене вислухали б мені стало-б легше. Тому я і пишу свої книги щоб мене почули.

В кожного своя точка зору. І це нормально, я це розумію. В житті я дійшла до того що мені ніхто не може дати відповідь на мої запитання. Відповіді на мої запитання я можу знайти лише сама. Я можу прислухатися до людей досвідчених, до людей які пережили глибокі втрати, нереально великий важкий досвід і залишилися просто живими. Навчилися дихати і жити далі однозначно до таких людей можна прислуховуватися, але все рівно вони не можуть дати мені відповіді на мої запитання.

Будучи на самоті з собою ми можемо просто, прямо, щиро та чесно задати собі багато питань. Ми також можемо знайти частину відповіді на ці запитання, але все рівно до кінця все ж таки відповісти на запитання, чому ж нас переслідує той чи інший досвід ми не можемо. Звичайно я людина і я можу помилятися я просто висловлюю зараз свою думку. Мені було-б дуже приємно якби мій читач надіслав мені на електронну адресу чи можливо коментарем поділився своїм досвідом. Просто банально написав свою думку на рахунок того що я висловила.